Пташка

Жив собі один старий чоловік, і було в нього троє синів. Настав час, коли він зовсім підупав на силах. І от вирішив він потішитись на старість співами пташок.

Набудував у себе на подвір’ї шпаківень, і коли найвища з них була готова, то раптом на її маківку сіла якась пташка і заспівала. Старий почув той спів і так помолодшав від нього, начебто йому знову стало двадцять років.

Він одразу ж звернувся до синів і наказав їм неодмінно спіймати ту пташку.

Тоді найстарший зліз на дерево, дістався до шпаківні, але тільки хотів схопити пташку, як вона спурхнула і полетіла.

Старший син подивився їй услід і далеко-далеко на обрії побачив ліс. Юнакові здалося, що пташка сіла на дерево, яке стояло на узліссі,

Спустився старший син на землю і сказав батькові:

– Батьку, бачив я, куди пташка полетіла. Може, я піду за нею?

– Неодмінно, синку, йди. І чим швидше ти її додому принесеш, тим краще буде, – відповів йому старий.

І син став готуватися в дорогу.

Він набрав собі повний кошик їжі, почепив шаблю, взяв з собою собаку, засідлав коня і вирушив.

Був уже пізній вечір, коли старший син дістався до узлісся. Він розпалив вогнище і сів вечеряти.

У цей час повз нього, дзявкаючи, пробігла лисиця. Юнак сказав своєму собаці:

– Іди, мій вірний пес, спіймай лисицю, – чого вона тут нишпорить і дзявкає!

А лисиця почула ці слова і гукнула:

– Ти обернешся на камінь разом із своїм псом і конем!

І юнак скам’янів разом з собакою і конем.

На другий ранок до самої шпаківні дістався середульший син. Він теж намагався схопити пташку, але пташка знову полетіла, і юнак побачив те саме, що його старший брат.

Зліз середульший брат з дерева на землю і сказав:

– Батьку, я бачив, куди полетіла пташка. Може, поїхати мені за нею?

І так само, як старший брат, він поклав їжу в кошик, взяв з собою шаблю, покликав собаку, сів на коня і поскакав.

Уже вечоріло, коли він доїхав до лісу. Тільки почав їсти, як повз нього з дзявканням пробігла лисиця.

Тоді середульший брат сказав:

– Іди, мій пес, спіймай цю лисицю, – чого вона нишпорить і дзявкає!

А лисиця закричала:

– І ти скам’янієш разом із своїм псом і конем!

Юнак скам’янів разом з собакою і конем.

На третій ранок пташка знову заспівала. Тепер поліз за нею молодший син. Але тільки він простягнув руку, як пташка спурхнула і полетіла.

І молодший син побачив той самий ліс і те саме дерево, що його брати. Він теж спустився на землю, взяв торбу з їжею, шаблю, собаку, засідлав коня і поїхав. Коли дістався до того місця, вже повечоріло. Юнак розпалив вогнище і почав їсти. В цей час повз нього, дзявкаючи, пробігла лисиця. Він сказав:

– Хороша моя лисичко! Не дзявкай ти на мене, краще підійди сюди, сідай, повечеряємо обоє.

– Я б охоче повечеряла, – відповіла лисиця, – та от боюсь твого собаки.

– Не бійся, – сказав юнак, – я його прив’яжу..

Він витягнув шворку і прив’язав собаку до дерева.

Коли вони повечеряли, лисиця спитала:

– Ти, мабуть, думаєш, що пташка сидить на цьому дереві?

– Аякже! Я сам бачив, як вона прилетіла сюди.

На дереві виднівся якийсь виступ – юнак гадав, що це пташине гніздо.

– Ой, що ти кажеш! – відповіла лисиця. – Пташка ця дуже далеко полетіла. Але ти не переживай. Ми її роздобудемо. Вона живе в Червоному королівстві, а країна та – за сімома країнами. В саду Червоного короля росте груша. Груша ця не проста, а дуплиста. Так от у найбільше дупло цієї груші й прилітає пташка. Там вона живе і виводить своїх пташенят.

Розповіла про це лисиця і раптом перетворилася на вродливого молодика. Він узяв коня і вирушив у путь разом з молодшим сином.

Їхали вони собі, їхали, вже сім країн поминули і прибули нарешті в те місто, де стояв палац Червоного короля. Мандрівники зупинилися в заїзді. Залишивши коней у стайні, вони пішли подивитись, що діється в місті. Коли вони наблизились до королівського саду, лисиця сказала:

– Ось вона, та груша, яку ти шукаєш. Тільки стережися! Пташку спіймати легко. Але коли будеш спускатися з дерева, то груші самі будуть лізти тобі в рот, і якщо ти хоч ненароком надкусиш одну, дерево так задзвенить, що підхопиться вся королівська варта.

Як сказала лисиця, так воно і було. Видерся юнак на дерево, а пташка сама далася йому в руки, і він сховав її у себе за пазухою.

Коли він спускався вниз, груші полізли йому в рот. Юнак навіть дихнути боявся, щоб не доторкнутися до них. І от, коли він уже дістався до нижньої гілки, одна груша спритно вдарилася об його зуби, і юнак ненароком надкусив її.

Враз усе навколо задзвеніло, загримотіло. Прибігла варта і схопила юнака. На щастя, лисиця в образі людини весь час стояла за огорожею, і коли юнака повели до короля, вона побігла за ним.

Червоний король сказав юнакові:

– Тебе треба було б стратити за те, що ти прийшов у мій сад красти, але я помилую тебе, якщо виконаєш один мій наказ.

Юнак спитав:

– Що саме?

Червоний король відповів йому:

– На березі Червоного моря стоїть чудесний дім, а в тому чудесному домі живе дівчина. Якщо ти зумієш її викрасти і привезти до мене, я відпущу тебе на волю.

Юнак відповів:

– Життя у мене одне і смерть у мене одна – спробую!

Він вийшов з королівського палацу, тримаючи пташку за пазухою, і лисиця підійшла до нього:

Сторінки: 1 2 3