TOU

Пуголовок Липучка

Мікель Дюфрен

Щодня, коли над ставком піднімалося сонце і освітлювало водяні лілії, у своєму будиночку-білій квітці-Сіра Жабка говорила:

— Мамо, мені так хочеться братика…

Цієї миті в другому будиночку — рожевій квітці — Зелена Жабка думала: «Якби тільки в мене не було брата!» Свого молодшого брата вона називала Пуголовок Липучка. Зелена Жаба не любила його, і цим все сказано.

Зате вона дружила із Сірою Жабкою.

— Шу, шу, шу…— балакали вони разом. — Ква, ква, ква…— квакали вони разом. Жахливо довго!

Але коли з’являвся Пуголовок Липучка, Зелена Жабка сердито хмурилася, а Сіра Жабка ласкаво посміхалася.

Варто було Зеленій Жабці побачити, що її подружка посміхається, вона відразу пропонувала їй:

— Давай пострибаємо…

Треба сказати, що у Зеленої Жабки завжди виходили найкрасивіші стрибки через очерети.

— Звичайно ж, Пуголовок Липучка намагався наслідувати старших.

Але очерети були такі високі, а Головастик такий маленький, що він завжди падав і потім гірко-гірко плакав. Бідолашний малюк,— ласкаво втішала його Сіра Жабка.

Тоді Зелена Жаба встрявала:

— Сперечаємося, я перша допливу до того кінця нашого ставка?!

Жаби плавали і пірнали, перекидалися і сміялися. А Пуголовок Липучка дивився на них в усі очі.
Він теж пірнав. Але завжди тонув. На щастя, Сіра Жабка завжди поспішала йому на допомогу та рятувала його.

Тоді Зелена Жаба сердилась і кричала:

— Забирайся, гидкий Пуголовок Липучка! Ти набрид мені, малявка!

Пуголовок Липучка, дуже сумний, ховався і сумно дивився, як жаби пускали бульбашки, такі круглі й великі, як повітряні кулі. Він теж пробував пускати бульбашки… Але що це були за бульбашки! Це були крихітні пухирці!

Потім Головастик Липучка слухав чудовий концерт, який влаштовували жабки.

— Ква, ква!..— сам він тільки навчився ледве чутно пищати. Який він був нещасний!

Пуголовок гірко-гірко плакав, а Зелена Жабка злилася:

— Забирайся, бридкий Пуголовок Липучка!

Вона так часто вимовляла ці слова, що одного разу Сіра Жабка не витримала.
— Ти злюка! Злюка! — крикнула вона Зеленій Жабці.— Я не хочу більше з тобою дружити!

“Плюх!” — і ображена Зелена Жабка пірнула у ставок.

А Сіра Жабка підпливла до малюка.

Мій милий Пуголовок Липучка,— сказала вона ніжно,— ти не завжди будеш таким маленьким. Одного разу вже ніхто не назове тебе так. Ти будеш плавати, стрибати, квакати, пускати бульбашки навіть краще за Зелену Жабку. Я тобі обіцяю!

Пуголовок Липучка перестав плакати.

На другому кінці ставка Зелена Жаба розмовляла з мудрим Блакитним Карпом, якому було сто років.

— Будь ласка,— бурчав Блакитний Карп,— дозволь Головастику Липучці бавитися разом з вами. І нехай він поживе поки що у твоєї сірої подружки. Вона давно говорила мені, що мріє про молодшого братика.

Того вечора на ставку було чути тільки веселі крики, плеск води та сміх.

А вночі, коли з’явився на небі Місяць, він побачив, що Пуголовок Липучка спить поруч із Сірою Жабкою в її будиночку — білій квітці. А ще він побачив, як Зелена Жаба дивиться на них зі своєї рожевої квітки і лагідно посміхається.

І Місяць дуже здивувався.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Крошка енот и другие”
Переклад – М. Міхайлової
Видавництво “Малыш”
1991 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: