TOU

Пумпот

Лужицькі народні казки

Лужичани та їхні сусіди ще й сьогодні розповідають один одному веселі бувальщини про мельничука Пумпота. Його дотепні жарти, якими він дошкуляв загребущим мельникам, розійшлися далеко по світу.

М’єрчін Пумпот народився, як переказують, в одному хутірці неподалік від Воєрець, у родині кріпака. Ледве він устиг народитися, як із ним трапилась дуже дивна пригода.

Одного дня немовля раптом зникло з колиски, а замість нього на подушці лежав довгий, товстий вуж. І родина, і сусіди кинулись на
розшуки, перетрусили все хатнє начиння, обнишпорили всі кутки, шпарки, бур’яни — та все марно.

Малесенький М’єрчін мов крізь землю провалився. А коли зажурені люди повернулися в хату — маля живе здорове лежало собі в колисці.

З маляти виріс проворний непосидючий хлопчик, який цілий день бутився надворі серед дітей, та ще й дня було йому мало. Тож вештався по вулиці в темряві.

Казали, ніби хтось бачив, що якісь невеличкі скачуть перед ним у пітьмі й освітлюють дорогу.

Отак він і ріс, до школи не ходив, бо тоді не було шкіл для бідняцьких дітей.

Коли М’єрчін став підлітком, пішов у науку до мельника. Крім млинарства, він навчився й чаклувати.

У ті часи люди вірили, що мельник знається на чаклунстві.

Закінчивши науку, М’єрчін із торбою через плече, подався в мандри, щоб де-небудь навчитися ще чогось, заодно побачити світу.

Мандруючи, він гордо носив на голові високого гостроверхого капелюха з широкими крисами.

Так у пошуках роботи мандрував собі Пумпот від одного млина до другого. Де треба було мельничука в поміч, там пособляв трохи, а потім ішов далі. Коли не було чого пособляти, люди подавали йому хто шматок хліба, хто дрібний гріш. Проте часто-густо скупі мельники та мельничихи відмовляли і в шматку хліба. Тоді Пумпот помщався чарами.

Якось Пумпот забрів до одного млина саме тоді, коли теслярі вставляли нову вісь у млинове колесо. Пумпот підійшов до них, подивився трохи, як іде робота, а потім узяв та й попросив хліба з сіллю. Заклопотаний мельник вибухнув гнівом, що мандрівник не береться допомагати, а милостині просить, і прогнав прохача геть…

Коли ж теслярі вставили нову вісь, то виявилося, що вона коротша на один лікоть. Як це сталося — ніхто не міг утямити. Адже загодя міряли! Дивувалися вони, дивувалися, поки один із мельничуків здогадався, що той мандрівник не хто інший, як Пумпот. А мельник як схопився на ноги, як кинеться бігти…

Догнав-таки Пумпота і ну просити-благати, щоб той зробив ласку і повернувся назад до млина.

Пумпот змилостивився… Тепер уже мельничиха мусила пригощати Пумпота і смачними наїдками, і напоями. А хазяїн попросив його, щоб хоч разочок глянув на вісь…
Подивився Пумпот і звелів чотирьом мельничукам узяти її за один кінець, а за другий узявся сам. Потягли вони щосили і — диво дивне, вісь розтяглася, скільки треба було. Тепер мельник щедро наділив Пумпота грішми на дорогу.

В іншому млині сталося те саме. Тільки там Пумпот із мельничуком так потягли вісь, що вона розтяглася більше, ніж треба.

— Ой, тепер знову мусимо різати,— скаржилися теслярі.

— Люди добрі, хіба вам не шкода осі? — спокійно мовив Пумпот і вдарив по ній своїм капелюхом. Вісь затремтіла і зробилася такою, як треба.

А якось Пумпот підходить до млина і вже здалеку чує — там гуляння. Це його звеселило. «Тут і мені перепаде ласий шматок»,— подумав він, і без запрошення зайшов у велику кімнату і сів у кутку. Невдовзі йому подали чарку поганенької горілки і шматок черствого хліба. Пумпот образився.

Довідавшись, що по обіді у млині мають ставити нове колесо, Аумпот підійшов до нього, щось там почаклував і подався геть.

Наївшись і напившись досхочу, мельники взялися до роботи. Але що це сталося? До обіду оглядали, приміряли — і все було добре, а тепер колесо ніяк не підходить. Перезиркуючись, вони здивовано питали головами. Несподівано хтось додумався, що той мандрівний мельничук — Пумпот.

Ошелешені такою звісткою, усі загаласували і пустились навздогін за ображеним Пумпотом. Та не довго шукали його. Він міцно спав на березі річки.

Обережно розбудили його, обіцяючи нагодувати-напоїти, ласкаво вибачилися й запросили у млин. Досхочу наївшись-напившись, Пумпот підійшов до млинового колеса, махнув капелюхом сюди-туди — і колесо стало таке як слід.

Часто навідувався Пумпот до того мельника після цієї події, і щоразу хазяї зустрічали його вельми гостинно.

А одного дня стояла страшна спека. Пумпот ледве волочив ноги по гарячій пилюці і був дуже втомлений, в горлі у нього аж пересохло. І от його наздогнав один торговець з парою куплених коней. На одному сидів він, а другий кінь був вільний.

Пумпот попросився сісти на вільного коня. Проте торговець грубо відмовив йому. І ось він приїхав додому, прив’язав коней у конюшні і подався в клуню по сіно. І як же він здивувався, коли повернувся! Коней як вітром здуло, а на мотузці теліпалися в’язки соломи. Так помстився Пумпот торговцеві.

Якось Пумпот потрапив до одного з млинів на Солав’ї і попросив роботи. А скупий мельник не дав йому ні роботи, ні грошей на дорогу.

Ображений Пумпот зачарував його греблю, вода потекла іншим річищем, і млин зупинився. Інші мельники, які щедро пригощали Пумпота, виграли, бо біля їхніх гребель прибуло води.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Жива вода ”
Казки лужицьких сербів
Видавництво: “Веселка“
м. Київ, 1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: