Пусі Кет
Беатрікс Поттер
Прислухалася якось Пусі Кет,
уважно подивилась за буфет.Не помиляється пухнаста киця,
тому, що чує – хтось там ворушиться.Маленьке мишеня дражнило кицю,
Нікого мишеня це не боїться.– Мене ти не спіймаєш, Пусі Кет,
Підстрибнеш й носом вріжешся в буфет!– Ай, боляче! – кричить маленька киця, –
Жорстокий, будеш байдуже дивиться? –Докірливо кицюня проказала.
І на голівку хустку намотала.А мишеня залізло на буфет,
І з жалєм дивиться на бідну Пусі Кет.Пробач мені, – їй каже мишеня,
-Зарадити чи можу чимось я?
Кицюня лапками хустиночку тримає,
та через дірку одним оком поглядає.Та раптом стриб – і мишеня схопила!
І в хустку бідолашного скрутила.
– Попався! – каже. – От тепер не плач! –
І підкидає хустку наче м’яч.Але забула Пусі Кет про дірку,
і мишеня втекло до себе в нірку.З тих пір, щоб посміятись з Пусі Кет,
залазить мишенятко на буфет.