Пихатий Півник

У невеликому селі, на пташиному дворі, в затишному курнику жив-був Півник. Кожного ранку він голосно кукурікаючи, сповіщав про схід Сонечка. Це було його роботою, і Півник завжди старанно її виконував.

– Ку-ку-рікуууу! Сонечко сходить! Ку-ку-ріку! Прокидайтеся! Ку-ку-ріку! Час ставати до роботи!

Мешканці великого двору були за це Півнику дуже вдячні. І всі його страшенно поважали, але дружити з Півником було просто неможливо, адже він вважав, що Сонечко сходить лише завдяки його кукуріканню. Через це співун постійно пихатився і весь час гордовито крокував двором сюди-туди, туди-сюди.

Інші мешканці двору теж старанно виконували свою роботу, але ніхто з них не був таким зарозумілим, як Півник. Всі між собою спілкувалися і поважали один одного. Не спілкувався ні з ким лише Півник. Ну і ще гордовитий Індик.

Корівка і Кізонька давали молоко, Курка й Гуска несли яєчка,  Баранець дарував вовну, Собака стеріг двір, а Котик ловив мишей.

Жили вони так, були, аж раптом трапилася біда – Півник настільки зарозумівся, що вирішив викликати Сонечко вночі. Пів ночі він співав і…втратив голос, захрип. Сховався тоді Півник в темному кутку курника і давай плакати.

Підійшла до нього Курка і питає:

– Чому ти, Півнику, квох-квох , плачеш?

– Бо я захрип і не зможу вранці кукурікати. Сонечко не зійде і хазяїн мене вижене з двору. Доведеться мені в лісі ховатися, а в лісі Лисиця живе. Знайде вона мене і з’їсть.

Жахнулася  Курка, вибігла у двір і ну кудахкати:

– Біда! Квох-квох-квох!  Біда! Квох-квох-квох! Півник голос  втратив! Квох-квох! Тепер Сонечко не зійде! Квох-квох-квох !  Хазяїн вижене Півника з двору! Квох-квох! Піде він до лісу! Квох-квох-квох!  А там його Лисиця з’їсть!!!

Прокинулися тоді мешканці двору посеред ночі і давай вирішувати, що робити.

Думали-гадали і спати полягали.

До самісінького ранку Півник плакав і збирав речі, щоб до лісу переїжджати. Настав ранок. Вийшов він з валізкою у двір. Аж раптом чує.

Корівка мукає:

– Му-у-у-ку-рі-ку!!

Баранець бекає:

– Бе-е-е-ку-рі-ку!

Котик нявчить:

– Ня-а-а-у-ку-рі-ку!

Гуска гагакає:

– Га-га-га-ку-рі-ку!

Лисичка у лісі хіхікає:

– Хі-хі-хі. Чекаю вже на тебе, Півничку мій!

Курка кудахкає:

– Кудах-ку-рі-ку!

Курчата пищать:

– Пі-пі-пі-ку-рі-ку!

Собачка гавкає:

– Гав-ку-рі-ку!

Кізонька мекає:

– Ме-е-е-ку-рі-ку!

Кличуть Сонечко, кличуть, а воно все ніяк не сходить – хмарами все небо затягнуло, не видно його зовсім. Аж раптом з-за лісу з’явився перший промінець, потім другий, а за ними визирнуло і все Сонечко.

– НАРЕШТІ! закричали всі у дворі!

Подивився Півник на небо, поставив на землю свою валізку і думає:

– Я не можу давати молоко, як Корівка і Кізонька. Я не можу дарувати вовну, як Баранець, нести яєчка, як Курка й Гуска, стерегти двір, як Собака та ловити мишей, як Котик.

Всі вони не менш за мене старанно виконують  свою роботу, але ніхто з них не дере носа як я. І не дивлячись на мою поведінку, вони заради мене зібралися разом, щоб допомогти і навіть пробудити Сонечко змогли.

Відтепер і я не буду зарозумілим, поважатиму чужу працю й цінуватиму дружбу, адже коли друзі роблять щось разом, у них може вийти все, чого вони тільки забажають!

А вголос сказав:

– Дя-а-акую!

Лисичка у лісі зарюмсала:

– Хм, хм, хм. Хоч би в одній казці я нормально поїла…