ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Пилипко

Лев Толстой

Був хлопчик, звали його Пилипко. Пішли одного разу всі діти до школи. Пилипко узяв шапку і собі хотів іти. Але мати сказала йому:
— Куди це ти, Пилипку, зібрався?
— До школи.
— Ти ще малий, не ходи.— І мати залишила його вдома. Діти пішли до школи. Батько ще зранку поїхав у ліс, мати пішла на поденщину. Залишились у хаті Пилипко та бабуся на печі. Стало Пилипкові нудно самому, бабуся заснула, а він почав шукати шапку. Своєї не знайшов, узяв стару батькову і пішов до школи. Школа була за селом, біля церкви. Коли Пилипко йшов своєю слободою, собаки не чіпали його — вони Пилипка знали. Та коли він вийшов до чужих дворів, вискочила Жучка, загавкала, а за Жучкою — великий собака Вовчок. Пилипко кинувся бігти — собаки за ним. Пилипко почав кричати, спіткнувся і впав. Вийшов чоловік, відігнав собак і сказав:
— Куди ти, шибенику, сам біжиш?
Пилипко нічого не сказав, підібрав поли і гайнув щодуху.
Прибіг він до школи. На ганку нікого немає, а в школі, чути, гудуть дитячі голоси. Пилипка пойняв страх: “А що, коли вчитель мене прожене?” і став міркувати, що йому робити. Назад іти — знову собака порве, до школи йти — вчителя боїться. Йшла повз школу баба з відром і каже:
— Усі вчаться, а ти чого тут стоїш?
Пилипко й пішов до школи. У сінях зняв шапку і відчинив двері. У школі було багато дітей. Усі кричали своє, і вчитель у червоному шарфі ходив посередині.
— Ти чого? — гримнув він на Пилипка.
Пилипко ухопився за шапку і нічого не казав.
— Та хто ж ти такий?
Пилипко мовчав.
— Чи ти німий?
Пилипко так налякався, що говорити не міг.
— Ну, то йди додому, коли говорити не хочеш.
А Пилинко і радий би щось сказати, та в горлі у нього від страху пересохло. Він подивився на вчителя і заплакав. Тоді вчителеві жаль його стало. Він погладив його по голівці й запитав у дітей, хто цей хлопчик.
— Це Пилипко, Костиків брат. Він давно проситься до школи, та мати його не пускає, і він крадькома прийшов до школи.
— Ну, сідай на лаву біля брата, а я попрошу твою матір, щоб пускала тебе до школи.
Учитель почав показувати Пилипкові букви, а Пилипко їх уже знав і трохи читати вмів.
— Ану, склади своє ім’я.
Пилинко сказав:
— Пе-и-пи, ле-и-ли, пеко-пко.
Усі засміялись.
— Молодець,— сказав учитель.— Хто ж тебе вчив читати?
Пилипко посмілішав і сказав:
— Костик! Я меткий, я враз усе зрозумів. Я страх який спритний!
Учитель засміявся і сказав:
— Ти зажди хвалитись, а повчись.
З того часу Пилипко став ходити з дітьми до школи.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.4 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: