Пиріг на день народження

Петсон і його кошеня Фіндус живуть у маленькому будиночку в невеликому селі. У Петсона є курник, два сараї та сад. Навколо села зеленіють луки та поля, а за ними починається густий ліс.

У селі всі вважають Петсона диваком. Як почнуть сусіди пліткувати один з одним про те та про се – і годі розібрати, де вигадка, а де правда.

Звичайно, де в чому вони мають рацію – Петсон дійсно дуже розсіяний і забудькуватий. До того ж, він любить розмовляти зі своїм кошеням, коли поблизу нікого немає. Звичайно, Петсон не зовсім такий, як усі. Нічого страшного в цьому, втім немає, але одного разу його сусід Густавсон розповів таке… Він на власні очі бачив, як Петсон замісив дуже дивне тісто для пирога, а потім навіщось поліз на дах, хоча збирався йти до крамниці. Та ще й прив’язав кошеня за хвіст до фіранки! І все це було насправді, адже не став би Густавсон вигадувати. Ну хіба зазвичай люди поводяться так, як Петсон? “Дивний він все-таки”, – вирішили сусіди.

Те, що так довго обговорювали сусіди, сталося у день народження Фіндуса. Кошеня святкує його тричі на рік, бо так веселіше. І щоразу, коли у Фіндуса випадає день народження, Петсон пече йому іпиріг.

Того ранку Петсон, як завжди, піщов до курника і набрав повний кошик яєць. Потім він сів на лавку перед будинком і почав чистити шкаралупу від бруду. Петсон дуже намагався у всьому стежити за порядком, тому він хотів, щоб яйця були чисті та гарні. Фіндус нетерпляче ходив лавкою і чекав, коли господар нарешті займеться пирогом.

– Невже потрібно займатися цим саме зараз? – пробурчало кошеня. – Мій день народження настане швидше, ніж ти встигнеш замісити тісто.

– Не хвилюйся, – заспокоїв його Петсон. – Зараз займемося пирогом. Візьмемо три яйця і підемо на кухню. Ми все встигнемо.

– Зрозуміло, встигнемо, – відповів Фіндус.

Він уже був на кухні і намагався знайти сковорідку. Кошик із яйцями вони залишили в саду.

Петсон розбив яйця в миску.

– Тепер нам потрібні молоко, цукор, трохи солі, олія та борошно, – сказав він і поліз у комірчину. Але борошна там не було.

– Де ж може бути борошно? Ти, бува, не з’їв усе наше борошно, Фіндусе? – крикнув Петсон із комірчини.

– Та я взагалі ніколи в житті не їв борошна, – образилося кошеня.

– А може я сам його з’їв? – замислився Петсон і почухав потилицю.

Він тричі залазив у комірчину, шукав у печі, у гардеробі і навіть перевірив, чи не лежить борошно під диваном, але нічого не знайшов.

– Прийдеться поїхати до крамниці і купити борошна. Чекай мене тут, я скоро повернуся, – сказав Петсон кошеняті і почав діставати свій синій велосипед.

Але кошеня не хотіло чекати вдома і вискочило на вулицю попереду господаря.

Тільки Петсон зібрався сісти на велосипед і поїхати, як раптом помітив, що заднє колесо спущене.

– Це що таке? Фіндусе, ти прогриз дірку в шині? – сердито спитав кошеня господар.

– Та я взагалі ніколи по гризу шини, – ображено відповів Фіндус.

– Схоже, і шину я сам прогриз, – пробурмотів засмучений Петсон і почухав за вухом. – Гаразд, не важливо. Зараз я принесу інструменти, швиденько все полагоджу, з’їжджу і магазин за мукою і ми доробимо пиріг.

Фіндус вирішив не чекати господаря і помчав до сараю.

Петсон підійшов до дверей сараю і спробував їх відчинити, але вони не відчинялися! Двері були зачинені, а ключа ніде не було.

– Що б це значило? Раніше я ці двері ніколи не зачиняв, – розсердився Петсон. – Ти загубив ключа, Фіндусе?

– Я в житті не загубив ще жодного ключа, – образився Фіндус.

– Напевно, це я загубив. Як прикро, – пробурчав Петсон і потер перенісся.

Про всяк випадок він заглянув у вікно, потім потормосив двері ще раз, але вони не піддавалися.

Фіндус нахилився над криницею і покликав господаря. Петсон поспішив туди.

– Ти тільки подивися! Ключ лежить на самому дні. Як він міг там опинитися? І як нам його витягнути? – Петсон стояв біля криниці і, закусивши губу, розмірковував. – Придумав! Якщо я прив’яжу гачок до довгої палиці, я зможу витягнути ключа. У тебе є якась палиця, Фіндусе?

— У мене вжитті не було довгої палиці, — відповів Фіндус. Він не знав, чи варто йому ображатися і на цей раз.

– Тоді доведеться пошукати самому. – Петсон замислився і поправив капелюха. – Стривай, зараз щось придумаємо. Знайдемо щось слушне. Дістанемо ключа, увійдемо в сарай, візьмемо інструменти, полагодимо велосипед, я поїду  нарешті, в магазин за борошном, і ми доробимо пиріг.

Але кошеня не стало чекати, воно першим побігло шукати палицю.

Петсон з Фіндусом почали всюди шукати довгу палицю: у курнику, за сараєм, в саду, під диваном і в комірчині. Але ніде не знайшли нічого підходящого. Поки нарешті Петсон не згадав, що на горищі він має вудку.

«Вудка цілком підійде, – подумав Петсон. – Треба тільки принести драбину, залізти на дах, а звідти на горище. Але драбина стоїть за сараєм, де починається пасовище Андерсона. На пасовищі спить його бик, а замість подушки в нього моя драбина. Я боюся іти туди і забрати її, бо тоді бик прокинеться і розлютиться. Треба б його обдурити. Але як?

Петсон почухав бороду і замислився.

– Ти ніколи не брав участі у бою биків? – спитав Фіндуса господар після довгих роздумів.

– Не-е-а. Ніколи у житті не ганявся за биком. – злякано відповіло кошеня.

– Шкода, – зітхнув Петсон. – Тому що коли нам не вдасться відігнати бика, ми не зможемо принести драбину і не потрапимо на горище, де лежить вудка. Я не дістану ключа з криниці, не відчиню сарай, не візьму інструменти, не полагоджу велосипед, не поїду в магазин за борошном. І не вийде ніякого пирога. А який день народження без пирога?

Фіндус трохи помовчав, і  сказав:

– Зрозуміло, я дражнив корів раз або  два. Думаю, у мене вийде прогнати старого бика, якщо тобі так хочеться.

– Мені дуже хочеться пирога. – Петсон хитро примружився і глянув на кошеня. – Ти ж бігаєш швидше за всіх , коли не лінуєшся. Зараз я дещо  принесу, і ти зможеш добре поганяти цього бика. Стривай, я зараз повернуся. – І Петсон пішов до будинку.

На кухні Петсон зняв жовту з червоними квітами фіранку, приніс із вітальні грамофон та платівку.

Потім він вийшов надвір і міцно прив’язав фіранку до хвоста Фіндуса.

– Приблизно такі  фіранки використовують в Іспанії під час бою биків, – пояснив кошеняті господар. – Ну, а тепер чекай мого сигналу.

Петсон присунув грамофон ближче до паркану, за яким спав бик, поставив платівку і почав крутити ручку. Зазвучала пісня “До моря”.

– Це розбудить будь-кого, – посміхнувся Петсон.

Коли пісня тільки  почалася, бик сонно струснув головою, потоптався, але не прокинувся. Справа в тому, що перший куплет співак виконував досить тихо. Але потім він заспівав у весь свій голос, і бик прийшов до тями.

Він був дуже злий, що його потурбували:

– Це що ще за неподобство?

Бик похмуро глянув на джмеля, який літав над його головою. Ні, це не той шум. Шуміло десь ззаду. Бик повернувся і побачив Петсона, Фіндуса та грамофон.

– Припиніть цей рейвах! – заревів розлючений бик. – А то я сам припиню!

Бик нахилив голову і приготувався до стрибка. Всі його м’язи напружилися, і він кинувся туди, де були Петсон, кошеня та грамофон.

– Біжи! – прошепотів Фіндусу господар. – Біжи з усіх ніг!

І Фіндус рвонувся вперед, як комета, а за ним летіла жовто-червона фіранка. Як тільки бик її побачив, він помчав слідом. Він ще не зовсім прокинувся і був такий сердитий, що вирішив, ніби весь неспокій почався через ганчірку.

Як тільки бик зник з поля зору, Петсон спішно проліз під парканом і забрав драбину. Ледь він встиг повернутися, повз зі швидкістю світла промчав Фіндус з фіранкою на хвості.

Бик неймовірно втомився від цієї гонитви. Він стояв віддалік і пихкав. Він до кінця не розумів, що все-таки сталося.

Кошеня нічого не помічало, воно просто мчало зі страшною швидкістю не розбираючи дороги. І тут воно вискочило на те місце, де стояв кошик із яйцями. Фіранка зачепилася за ручку кошика, і кошик перекинувся. Наступної секунди фіранка обвилася навколо ніг Петсона і він впав прямо в калюжу з розбитих яєць.

Петсон дуже розгнівався.

– Фіндусе! Як тобі прийшло в голову залишити кошик з яйцями на лавці?! Ти глянь, що з ними сталося!

– Нічого собі! Та я ніколи в житті не ставив яйця на лавку, – пирхнуло ображене кошеня.

– Ну, звичайно, скажи ще, що це я залишив! – буркнув у відповідь господар.

Але потім він заспокоївся, бо у Фіндуса все таки було день народження.

– Так, шкода, звичайно, – зітхнув Петсон. – Тепер мені спочатку доведеться все прибрати, і тільки потім ми займемося пирогом. Я, як ти знаєш, хочу, щоб у всьому був порядок.

Петсон взяв лопату і почав збирати липкі шкаралупи в помийне відро. В цей момент прийшов Густавсон.

– Привіт, Петсоне! Працюєш не покладаючи рук? – Густавсон здивовано глянув на розбиті яйця.

– Не зовсім, – пробурмотів Петсон. – Взагалі то у Фіндуса сьогодні день народження, і я збирався замісити тісто. Хочу спекти справжній пиріг.

Петсон зібрав залишки яєць у відро, випростався і витер руки об штани. Тут він відчув, що штани теж брудні та слизькі.

«Можу я нарешті куплю собі нові штани? Цим уже понад тридцять років», – подумав Петсон і зняв штани.

– Штани ми викинемо. Якщо день народження відзначається лише три рази на рік, треба відсвяткувати його як слід, – пояснив Петсон і кинув штани у відро.

Густавсон дивився на місиво з яєць, шкарлупи,  земл та штанів . Це – тісто для пирога?! Він обережно глянув на Петсона. «Напевно, сусід збожеволів, — подумав Густавсон. – Краще вдати, що я нічого не помітив».

– Ось як! Ти надумав спекти пиріг собі та коту. Схоже, у вас сьогодні буде справжній бенкет! – Густавсон постарався, щоб його голос звучав бадьоро.

– Обов’язково! – гордо запевнив його Петсон. – Пиріг за моїм власним рецептом. Але спочатку мені треба сходити до крамниці за борошном. Зачекай хвилинку, я зараз повернуся.

Петсон узяв драбину, пішов до сараю, заліз на дах і зник за димарем.

Густавсон кілька секунд стояв, дивлячись на сарай. Потім він глянув на відро з розбитими яйцями, на Фіндуса, який нетерпляче ходив кругами з прив’язаною до хвоста фіранкою, на грамофон із платівкою, яку заїло на словах « до мо-о-о-оря, мо-о-о-ря, мо- о-о-о-о-ря»… Густавсон ще раз глянув на дах сараю.

– Взагалі крамниця знаходиться в іншій стороні, – пробурмотів він напівголосно, повернувся і пішов додому. Він був дуже спантеличений.

З того самого дня все село вважає Петсона божевільним. Лише Фіндус так не думає. Тому що з горища Петсон приніс вудку, потім прив’язав до неї гачок із дроту, пішов до криниці витяг з криниці ключ від сараю, відкрив сарай, дістав інструменти, полагодив велосипед, з’їздив у магазин і привіз борошно і нові штани. А потім він спік для кошеня надзвичайно смачний пиріг.

Увечері Фіндус і Петсон сиділи в саду, пили каву з пирогом і слухали платівку з чудовими віденськими вальсами. Так буває завжди, коли кошеня відмічає свій день народження.

І не такий вже Петсон дивак.