Рано і пізно

Попросила мама синочка-ховрашка, щоб той назбирав серед поля трохи пшеничних зерен.

– Незабаром, синочку, наступить зима. Сніг вкриє землю білою скатертиною, морози прийдуть до нас злі-презлі. Отож, треба нам теж на зиму запастись.  Я, – продовжувала мама, – піду ген далеко, аж на те поле. А ти тут поблизу нірки зерна назбираєш.

– Ще так рано, – сказав у відповідь ховрашок. – Полежу ще трішки…

Пішла мама на далеке поле, а малий продовжував ніжитись у нірці. Ополудні прийшла вона з чималою торбинкою зерна.

–  Мамо! Мамо! Як ти багато зерна назбирала! Мабуть, уже й обідати пора? – весело пропищав ховрашок.

–   Ще рано, –  відповіла та, – піду і ще назбираю пшеничного зерна, –та й пішла собі. Коли вже зовсім вечоріло і мама повернулася до нірки, вона знову запитала свого синочка:

–  Чи ж багато ти назбирав зерна, мій маленький?

–  Та ж було уже пізно, мамо, – відповів. –  Знайшов для себе кілька зернин, щоб пообідати… Тепер будемо вечеряти? – запитав ховрашок.

– Уже пізно, – сказала ховрашкова мама, та й стомилася я за цілийдень…

Все-таки, дала вона синочкові кілька зернин з торбинки,  і обоє полягали спати. Чогось ховрашок тієї ночі довго не міг заснути. Вранці він першим розбудив маму і попросив маленьку торбину.

– Уже зовсім не рано, – сказав, – мені вже пора на поле.

Трохи подумавши,  додав згодом:  Швидше, мамо, бо за цим рано, як і вчора, прийде оте пізно,  і я знову нічого гарного і доброго не зроблю…

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
Вибране” — Леонід Куліш – Зіньків
Видавництво “Азалія”,  Рівне, 2012р

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: