TOU

Раз та гаразд

Болгарські народні казки

Якось зустрілися лисиця з кішкою і домовилися піти разом пошукати собі чого-небудь попоїсти. Забрели в чийсь садок, побачили спілі груші й захотіли ними поласувати. Кицька підскочила й видерлася на грушу, а лисиця внизу тільки облизувалася на грушки. Кицька почала рвати й кидати груші з дерева, а лисиця їх збирати. У кицьки був куций хвіст, і лисиця звала кицьку «куцькою», а лисиця мала на чолі лисинку, тому кицька казала на лисицю «лисенька».
От лисиця говорить:
— Кицько-куцько, а як застане нас тут господар із собаками, що ти зробиш?
— Я знаю, що зроблю, мені просто,— каже кішка.— Раз із груші додолу, а звідти — на інше дерево! А ти, лисенька, що вдієш?
— А я знаю двісті двадцять раз,— відказує лисиця.— Туди-сюди хвостом махну, собаки поженуться за хвостом, а я втечу.
— Гай, гай,— каже кішка,— нащо двісті двадцять? Краще раз — та гаразд!

Доки вони так розмовляли, саме надійшов господар і напустив на них собак. Кицька — раз! Скочила з груші додолу, звідти — на інше дерево і сховалася в гіллі. А лисицю — з її «двісті двадцятьма» — погнали собаки. Вона навтікача — собаки за нею, вона хвостом круть-верть, але собаки її догнали і схопили за хвоста. Лисиця сіпнулася щосили, хвіст одірвався, отак і врятувалася.
Лисиця дуже розізлилася, що кішці нічого не сталося, а вона, така хитра лисиця, позбулася хвоста.
Тож коли господар із собаками був уже далеко, вона підбігла під дерево, де сиділа кішка, і почала дражнитися:
— Киценько-куценько, чого така куценька?
Лисиця хотіла розсердити кішку, щоб та злізла з дерева, а тоді її придушити. Але кішка сиділа собі спокійно на вершечку і муркотіла:
— І я куценька, і ти куценька! А я ж казала: краще — раз, та гаразд!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Болгарські народні казки”
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: