Речі, що говорять

Жила-була звичайнісінька дівчинка Таня. Ходила до школи і в художній гурток, гуляла з друзями й читала багато книжок. Була привітною та добре вихованою. І ніколи б не подумала, що з нею може статися така історія …
Повернулася якось Таня зі школи, а настрій гірше нікуди. Цілий день не задався. То книжку порвала випадково, то на зошит сік пролила (і як взагалі можна додуматися над зошитом його пити), щоденник забула вдома (бо наплічник вранці наспіх збирала, а не ввечері). Чорнильна ручка посадила величезну пляму прямо на новеньку білу блузочку. А перед останнім уроком Таня посварилася відразу з двома подружками! Ну як тут не засмутитися! Сльози самі двома струмками ллються і жахливо сумно …
– Ууууу … Яка я нещасна … Ой як мені не щастить …– цілу годину ревіла Танюша.
– Уууу … Які ми нещасні … Жити з такою сумною дівчинкою! Вона зараз нас затопить … Ми розсохнемося від вологи і загинемо … Але ж ми ще зовсім нові … УУУУУУУУУУ …– пролунало в кімнаті.
– Хто це? – Таня так злякалася, що слізки відразу висохли.
– Уууууууу …. – продовжувало лунати в її кімнаті. Здавалося звук йде звідусіль.
– Ххттто ц-це? – тремтячим голосом промовила дівчинка.
– Це твої меблі! Я наприклад, диван, на якому ти сидиш! Я не бажаю більше сліз! Я зараз зовсім промокну!
– Нам, книжковим полицям, дуже сумно … Книжки не люблять вогкості … Вони люблять, щоб їх читали … Притому в гарному настрої!
– А мені так погано, що здається мої ніжки зараз зламаються …– На середину кімнати вийшов стілець.
– А мені так важко, що я не можу рухатися … Ууууу …– застогнав письмовий стіл.
– А стіл і не повинен рухатися,– розгублено промовила Танюша.
– Я не повинен рухатися, як сумно … Уууууу …– стіл застогнав ще голосніше.
– А раніше ви не розмовляли,– сказала дівчинка.
– А раніше і не дуже-то хотілося. Ми взагалі-то мовчуни. Не любимо говорити. Але коли в тебе вселилася туга зелена і нудота звичайна, ми не стрималися … Дуже вже це заразне. Енергія туги накопичується шарами і поширюється на всіх навколо– пояснив диван.
– Ніхто в мене не вселявся!
– Вселився! – ствердно відповіла шафа. – Туга зелена і нудота звичайна– дві сестри. Самі по собі вони жити не можуть, як віруси. І весь час шукають дівчаток і хлопчиків, у яких зіпсувався настрій, до них їм легко причепитися.
– Тому тобі сумно і ти ниєш вже цілу годину! А толку? Краще то від цього не стало. За цей час можна було щось корисне зробити,– докірливо зауважив диван.
– А як же їх прогнати? – запитала Таня.
– Тільки хорошим настроєм і корисними справами !!! – зашуміли всі речі одразу.
– Ну тоді я … Піду зателефоную подружкам і помирюся з ними!
Через двадцять хвилин усміхнена дівчинка повернулася в свою кімнату.
– А у мене прекрасний настрій!
Тільки речі більше не розмовляли.