Різдво у Петсона

Нарешті потеплішало! Вже кілька днів Петсон збирався піти до крамниці, але було дуже холодно, і він не наважувався вийти надвір. І ось скоро вже різдвяний святвечір, а в будинку не залишилося нічого їстівного.

Потрібно обов’язково купити продукти сьогодні, завтра всі крамниці будуть зачиненіі. А ще треба зрубати ялинку, спекти печиво з корицею, навести лад у будинку.

Кошеня Фіндус вже знайшло підставку для ялинки і тепер дивиться у щілину дверей і чекає, коли господар випустить його надвір.

– Петсон! – кричить Фіндус. – Пішли до лісу за ялинкою!

Кілька тижнів тому Петсон з Фіндусом вже ходили до лісу і приглянули собі гарну ялинку. Але вона росла досить далеко від їхнього будинку.

– За ялинкою ми можемо піти і пізніше, – каже Петсон. – Спочатку нам треба до крамниці. Але найголовніше – ми маємо розчистити подвір’я від снігу.

Вони вийшли надвір, і Петсон почав розчищати доріжки до курника та сараїв.

– Думаю, нам варто принести ялинових гілок і викласти ними сходи, – запропонував кошеняті господар. – Ти підеш зі мною, Фіндусе?

– Краще я поїду! – відповіло кошеня. Через секунду воно уже було у сараї, де лежали сокира та санки.

Петсон повільно йшов глибоким снігом і віз за собою Фіндуса. Коли вони піднялися на пагорб за сараєм, Петсон нарубав гілок і склав їх на санки. Настав час спускатися назад. Раптом Петсон послизнувся і впав на санки. Санки покотилися, і за мить Петсон на величезній швидкості мчав униз. Під гіркою він натрапив на кам’яний паркан, санки перекинулися, і Петсон опинився в снігу.

Кошеня підстрибнуло від захоплення і вигукнуло:

– Давай ще раз!

Але Петсон тільки застогнав у відповідь і спробував вибратися з кучугури. Схоже, йому було зовсім не так весело, як Фіндусу.

– Ой-ой-ой, як боляче, – поскаржився господар кошеняті. – Я навіть не можу ступити на ногу.

Поки Петсон лаяв санки, гірку та паркан, Фіндус розмірковував, як допомогти господареві. Але він нічого не зміг придумати і лише сказав:

– Не добре так злитися напередодні Різдва.

Насилу Петсон дістався до будиночка, сів на стілець і почав оглядати ногу.

– От біда, – зітхнув він. – Сподіваюся, це пройде раніше, ніж закриються крамниці. Інакше ми залишимося без різдвяної вечері. А нам ще стільки всього треба встигнути… Принести ялинку і вимити підлогу на кухні…

– Уp-p-pa! – заволав Фіндус. – Я хочу мити підлогу!

Через секунду кошеня принесло відро та щітку. Петсон добре пам’ятав, як це було минулого разу.

– Ну мий, так і бути, – з сумнівом сказав він. – Тільки потім усе добре витри.

– А як же, – пообіцяло кошеня. – Але спочатку мені потрібно дуже багато води.

Петсон налив у відро теплої води і додав мила.

– Почекай! – вигукнув Петсон.

Не встиг Петсон залізти на диван, як Фіндус уже перевернув відро і вилив всю воду на підлогу. Потім кошеня схопилося на щітку і почало кататися «Кухонною затокою». Фіндус був справжнім майстром катання на щітках! Він умів утримуватись на одній лапі і робити такі круті віражі, що бризки долітали до дверей.

За п’ять хвилин Фіндус ледве дихав від втоми.

– Готово, – видихнув він і заповз на стілець.

– Нічого подібного, малюче, – сказав Петсон. – Ти ще не закінчив миття. Сьогодні тобі доведеться самому зібрати всю воду і витерти підлогу. Я не можу цього зробити з хворою ногою.

– Але ж ти можеш стати на карачки. Я так втомився, я лише маленьке кошеня, – заскиглив Фіндус.

– Я намагатимусь подумки допомагати тобі, – запевнив його господар. – Ганчірка висить під раковиною. Коли ти все прибереш, ми пектимемо печиво.

Вже зовсім стемніло, коли Фіндус кинув ганчірку на підлогу і застрибнув на стіл.

– Ось і все! Прокидайся, Петсоне! Час пекти печиво! – голосно крикнуло кошеня, бо господар задрімав на дивані.

Тиждень тому вони пекли печиво, але воно вже закінчилося. Зате в коморі залишалося тісто. Так думав Петсон. Але коли він дістав миску, виявилося, що в ній лежить лише маленька грудочка.

– Як воно стало таким маленьким, – здивувався Петсон.

– З тістом постійно трапляються дивні речі, – пояснило кошеня. – Іноді воно зненацька зникає.

– А може, тут просто побувало якесь кошеня і все з’їло? – припустив Петсон.

– Можливо, – погодився Фіндус. – А може, це був господар якогось кошеняти?

– Може, й так, – відповів господар.

Петсон таки розкотив на столі грудочку тіста. Фіндус вирізав формою з тіста фігурки, а рештки з’їв. Фігурок вийшло небагато – лише кілька штук.

Потім Петсон з Фіндус мовчки пили каву і дивилися на свої відображення у вікні. Надворі було зовсім темно, а в кухні зовсім тихо. Така тиша настає, коли щось не вдається зробити так, як хотілося. Зазвичай перед Різдвом у будиночку Петсона буває дуже затишно: Петсон з Фіндусом наводять порядок, вбирають ялинку і готують святкову вечерю. А тепер їм доводиться сидіти і чекати, коли ж у Петсона перестане боліти нога.

– Схоже, сьогодні ми не зможемо дійти до крамниці. А завтра буде зачинено. Отже, ми залишимося цього року без різдвяної вечері, – засмучено сказав Петсон.

– Ти що кажеш?! – вигукнув Фіндус. – Залишитись на Різдво без вечері? Без куті? Без смаженої риби? Без оселедця?

– Ну зовсім без їжі ми не залишимося – у нас є одна морквина та банка сардин. Можемо зварити яйця, а на Великдень тоді їстимемо шинку.

Сторінки: 1 2 3