ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Рок і Сет

В'єтнамські народні казки

Рок і Сет були рідні брати. Вони ще малими зосталися сиротами без батька й матері і жили самі. Рок був старший, Сет — менший. Брати дуже любили один одного, тому, коли Рок одружився, він не схотів розставатися з братом. Стали вони жити втрьох.
Сет був дужий, ніби слон, умів робити добрі пастки й частенько то сарну чи оленя принесе додому, то птаха — без м’яса вони не сиділи. І взагалі голодні не були, бо, як поїдять свій рис, Сет виміняє на дичину і рису, й кукурудзи — всього.
Рокова дружина була лиха на вдачу, ще й на їжу жадібною. Мало того, що вона їла досхочу м’ясо оленів та сарн, яких приносив Сет,— ще й сама нишком ходила перевіряти пастки і потім крадькома їла дичину.
Якось вона пішла потайки в ліс і тільки-но вивільнила з пастки лисицю, як звідкись узявся величезний орел, кинувся на неї, подряпав її своїми пазуршцами, пошматував на ній одяг, вирвав із рук лисицю й полетів. Не тямлячи себе від жаху, Рокова дружина затулила обличчя руками й побігла додому.
— Чому це ти вся подряпана і весь одяг на тобі пошматований? — питає чоловік.
Молодиці було соромно сказати правду, зате вона не посоромилася звести наклеп на Сета:
— Це Сет мене побив.

Рок повірив їй, розсердився, покликав брата, добряче його вилаяв і сказав, щоб Сет ішов геть із дому.
Сет пробував виправдатися, але Рок його й слухати не схотів.
Заплакав Сет і каже:
— Ти мені не віриш! Та правду не приховаєш — з часом про все дізнаєшся.
Витер він сльози, взяв на плече лук та стріли й побіг до лісу. Вирішив будь-що впіймати орла — нехай той розкаже Рокові, як було насправді. Тоді Рок переконається, як несправедливо покарав Сета.
На бігу Сет кидав додолу насіння сезаму, щоб знайти по ньому дорогу назад. Коли кошик, у якому було насіння, спорожнів, Сет відчув, що дуже втомився і виголодався. Перед ним дзюркотів струмок, бурхливий, як водоспад. Сет сів на гладеньку кам’яну брилу, вийняв харчі — аж коли чує, ніби хтось стогне. Розгледівся Сет навсебіч і побачив на тому березі двох гарних-гарнісіньких дівчат, які були прив’язані до дерева тростиновою линвою з доброго удава завтовшки. У Сета аж серце зайшлося. Він перейшов через струмок, підійшов до дівчат та й питає:
— Хто це вас тут прив’язав?
Почувши людський голос, дівчата здригнулися й розплющили очі. Побачивши молодого дужого хлопця, вони і зраділи, і зніяковіли водночас.
— О хлопче! — сказала дівчина з довгими косами.— Хіба ти не знаєш, що в цьому лісі живе злий дух у подобі птаха? Щодня він шугає над селами, краде людей, приносить їх сюди, а потім їсть. Вчора, коли ми збирали бавовну, він прилетів, схопив нас, приніс сюди й прив’язав. З учорашнього дня ми тут просто неба, голодні, змучені, з хвилини на хвилину чекаємо, що він прилетить і з’їсть нас.
Сет вихопив з-за пояса ніж, розрізав линву і вивільнив дівчат.
— А ти не боїшся, хлопче? Той птах дуже великий і злий, самому тобі з ним не впоратися.
— Не хвилюйтеся! У мене тугий лук, гострі стріли, я влучно стріляю — не промахнуся.

Аж тут захиталися дерева, здійнялося в повітря каміння, небо заснували чорні хмари, стало зовсім темно. Це прилетів велетенський орел — злий дух. Крила в нього були чорнющі й такі величезні, що все небо закрили.
Дівчата притиснулись до Сета, щось кажуть, а голосу не чути.
Сет сховав дівчат за деревом, сам напнув тятиву й пустив у злого птаха стрілу. Стріла влучила птахові в крило, але, вдарившись об нього, переламалася надвоє. Пір’я в цього птаха було тверде, мов криця, звичайна стріла його не могла пробити.
Від несподіваного удару птах скрикнув і ринув слідом за стрілою. Він розкрив свій довжелезний, вигнутий дугою, гострий, як ніж, червоний, як кров, дзьоб і проковтнув Сета. Потім склав крила й повернувся до дівчат:
— Ач який хоробрий знайшовся! А вам що, не терпиться слідом за ним? Мені це недовго!
Дівчата так перелякалися, що знепритомніли. Птах дзьобом поторгав їх, подумав трохи та й пробурмотів:
— Гаразд, нехай будуть на потім. Переїдати шкідливо для здоров’я.
Він стріпнувся і обернувся злим чаклуном. Узяв тростинову линву і знову прив’язав обох дівчат до дерева. Потім знову обернувся на орла, змахнув крилами й полетів.

Минуло кілька днів, відколи Рок прогнав брата, і от одного разу він ненароком застав свою жінку, коли вона потайки спустошувала пастки. Він усе зрозумів, гірко розкаявся, що несправедливо покарав брата, і дуже жалкував за ним.
Наготував він харчів у дорогу, викував із криці доброго меча, щита, лука, наробив міцних стріл, вимочив їхні кінчики в отруті та й пішов шукати брата.
Дійшов він до лісу, а далі не знає, куди йти, бо стежок в усі боки розбігалося багато. Раптом побачив зелений рядок невеличких однакових рослин. І згадав Рок, що, коли він прогнав Сета, той узяв із собою кошик насіння сезаму. Видно, Сет позначав ним дорогу. Тепер те насіння проросло.
Рок дуже зрадів і пішов туди, куди вели його молоденькі кущики сезаму. На другий день він дістався того місця, де з Сетом трапилась біда. На березі струмка кущики сезаму вже не росли. Рок спантеличено озирнувся і побачив на тому березі двох прив’язаних до дерева дівчат. Дівчата були непритомні.
Рок перебрався на той берег, розрубав линву, якою вони були прив’язані, й поклав дівчат на траві, не знаючи, як привести їх до тями. І гукав, і термосив — вони не опритомнювали. Тоді він заходився розтирати їм скроні. Дівчата порозплющували очі й дуже злякалися, бо відразу не розібрали, хто це, думали, що це злий дух прилетів їх з’їсти.
— Не бійтеся,— сказав Рок,— я не злий дух, я селянин. Чи не бачили ви тут молодого хлопця з луком і стрілами, як у мене?
Дівчата вже оговталися, і їм упало в очі, що цей хлопець дуже схожий на того, якого проковтнув злий дух.
— А хто ти? Звідки знаєш про того хлопця?
— Я його брат. Шукаю його.
Дівчина з довгими косами розповіла Року все як було.
Рок гірко заплакав:
— Бідний мій братику! І все через мене! Якби я не слухав жінки, цього б не сталося!
Дівчата довго вмовляли його, поки він заспокоївся.
Раптом Рок прикрився щитом, встромив ножа в дерево, до якого щойно були прив’язані дівчата, і вигукнув:
— Гей, злий духу! Я вб’ю тебе, а свого брата врятую!
— Будь обережний, хлопче,— застерегли його дівчата.— Цей злий дух може обернутися на кого завгодно, він великий чаклун. Всі селяни обходять його десятою дорогою. Будь обережний!

Рок скреготнув зубами й витяг ножа з дерева. Дерево захиталося так, що, здавалося, ось-ось упаде.
— Не бійтеся, дівчата,— сказав він.— Ви знаете, де зараз той птах?
— Коли ти певен, що вб’єш його, то вдар тричі у це дерево — і він прилетить.
Затулившись щитом, Рок тричі вдарив у дерево ножем. Після третього удару дерева захиталися і здійнялася буря.
Прилетів злий дух і своїми чорними крильми закрив усе небо. Повіяло холодом, стало темно, тільки очі птаха, мов червоні жарини, зиркали туди й сюди — нишпорили по лісу.
Рок, сховавшись за деревом, пустив у нього отруйну стрілу.

Блискавкою метнулася стріла і вп’ялася птахові в самісіньке око. З рани ринула кров. Ламаючи крила, гублячи пера, птах упав, ніби величезна гора, і сконав. Він так гепнувся об землю, що Сет вискочив у нього із шлунка. Рок подумав, що то якесь чаклунство злого птаха, і відсахнувся, затуляючись щитом, але тут же впізнав брата, кинув щит, став обнімати й цілувати Сета. Однак Сет не ворушився — він був мертвий, і Рок гірко заплакав.
Підбігли дівчата й сказали, що в лісі є дерево, яке оживляє мертвих. Вони знайшли те дерево, втрьох перенесли й поклали гад нього Сета. Сет відразу ожив. Розплющив очі й здивовано озирнувся:
— Братику Сет, ти живий! — радісно вигукнув Рок.— Це я, твій брат Рок! Не сердься на мене!
Сет упізнав брата, обняв його і, плачучи, розповів усе, що з ним сталося, а дівчата зворушено дивилися на братів.
Потім вони переженилися: Рок узяв собі за жінку довгокосу дівчину, а Сет — короткокосу.
Побудували вони собі нові хати, стали вирубувати ліс і сіяти рис. Невдовзі долина перетворилась на урожайне поле.
Далеко навкруги пішла слава про двох братів — Рока й Сета, що вбили злого духа й мають дуже гарних жінок.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“В’єтнамські народні казки”
Упорядник – М. Кашель
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1984 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: