ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Ромул і Рем

Міфи та легенди Стародавнього Риму

У славетному місті Альба-Лонге царював нащадок великого троянського героя Енея – Нумітор, який був справедливим та милостивим володарем. Але брат його Амулій, що заздрив Нумітору і сам прагнув царської влади, підкупив наближених царя і, скориставшись довірливістю Нумітора, скинув його з престолу. Проте вбити брата Амулій не наважився. Щоб царську владу закріпити за собою, він вирішив убити сина Нумітора, а прекрасну Рею Сільвію, дочку царя, зробив жрицею богині Вести.

Жриці цієї богині повинні були давати обітницю безшлюбності і зберігати незгасимий священний вогонь, що горів день і ніч у святилищі. Весталка, яка порушила обітницю чистоти і осквернила таким чином святість вогнища Вести, засуджувалась на страшну кару — її закопували живою в землю. Полонившись красою Реї Сільвії, бог Марс вступив з нею у зв’язок, і в дочки поваленого царя народилися хлопчики-близнюки. Щойно народившись, вони вразили царя Амулія своїм незвичайним виглядом: від них виходила якась незрозуміла сила.

Розлючений і наляканий появою близнюків, у яких він побачив претендентів на престол, Амулій наказав кинути новонароджених у води Тибра, а мати їх за порушення обітниці закопати в землю. Однак бог Марс не допустив загибелі своїх дітей та їхньої коханої матері. Коли за наказом Амулія царський раб приніс кошик з немовлятами, що плакали, на берег Тибра, він побачив, що вода в річці стоїть високо і бурхливі хвилі загрожують кожному, хто наважиться наблизитися до річки. Переляканий раб, не наважившись спуститися близько до води, кинув кошик на березі і втік. Хвилі, що розбушувалися, підхопили кошик з немовлятами, що лежали в ньому, і понесли б його за течією, якби не зачіпилися за гілку смоківниці, що росла біля самої води. І тут, як за помахом чарівної палички, вода в річці стала спадати, буревій припинився, а близнюки, випавши з кошика, що нахилився, зчинили гучний крик. В цей час до річки, щоб угамувати спрагу, підійшла вовчиця, у якої недавно народилися вовченята. Вона зігріла близнюків, які жадібно приникли до її сосків, повних молока. Вовчиця принесла їх у своє лігво, де незабаром їх знайшов царський свинопас на ім’я Фаустул. Побачивши двох прекрасних немовлят у вовчому лігві, Фаустул забрав їх у свою хатину і разом з своєю жінкою виховав хлопчиків, яких назвали Ромулом та Ремом.

Близнюки, коли вони ще були дітьми, і тоді, коли стали юнаками, вирізнялися красою, силою та гордовитою поставою серед інших дітей пастухів. Молоко вигодувавшої їх вовчиці зробило юних Ромула та Рема сміливими і зухвалими перед будь-якими небезпеками, серця їх були мужні, руки і ноги міцні і мускулісти. Обидва вони були запальні й вперті, але Ромул все ж таки виявився розважливішим за брата. І на загальних зборах пастухів, коли йшлося про полювання або випас худоби, Ромул не тільки виступав з мудрими порадами, але й давав оточуючим зрозуміти, що він швидше народжений наказувати, ніж підкорятися. Обидва брати користувалися загальною любовью, вони відрізнялися силою і спритністю, були прекрасними мисливцями, захисниками від розбійників, що спустошували їхні землі. І Ромул і Рем заступалися за несправедливо ображених, і навколо них охоче збиралися різні люди, серед яких можна було зустріти не тільки пастухів, а й волоцюг і навіть рабів-утікачів. Таким чином, у кожного з братів було по цілій ватазі відчайдушних людей.

Сталося так, що Рем в одній з сутичок був схоплений пастухами Нумітора. Коли його привели до скинутого царя, той був вражений красою та шляхетним виглядом Рема. На питання, хто він і звідки родом, Рем відповів відверто. Він розповів, що раніше вони з братом вважали себе синами пастуха, який їх виховав. Потім вони дізналися, що їх вигодувала вовчиця своїм молоком, що шпаки носили їм їжу і бурхлива річка пощадила безпорадних немовлят. Тоді брати зрозуміли, що їхня поява на світ пов’язана з таємницею, яку вони розгадати не можуть.

Прислухаючись до розповіді юнака, Нумітор запідозрив, що за віком, близнюки цілком можуть бути його онуками, яких усі вважали загиблими і яких він оплакував. Поки Рем розповідав свою історію Нумітору, який перейнявся до оповідача все більшою ласкою та довірою, пастух Фаустул, почувши, що Рем захоплений слугами царя, і побоюючись підступності Амулія, кинувся по допомогу до Ромула. Фаустул розповів Ромулові все, що знав про таємницю народження братів. Ромул, зібравши свою ватагу, вирушив до міста, щоб визволити брата. На шляху до Альба-Лонги з околиць міста до нього почало приєднуватися місцеве населення, яке ненавиділо жадібного та підступного царя Амулія, який жорстоко утискав своїх підданих. Жителі Альба-Лонги під проводом Ромула звільнили Рема і повалили з престолу Амулія. Він був убитий, а Нумітору знову повернули царський трон. Але ні Ромул, ні Рем не побажали залишитись в Альба-Лонзі навіть під прихильним правлінням свого діда. Для них нестерпною була думка про залежність від будь-кого. Вони хотіли заснувати своє нове місто і панувати над тими, кого привели з собою, — пастухами, волоцюгами та рабами, котрі бачили у братах-близнюках своїх ватажків. Та й мешканці міста Альба-Лонги не захотіли б прийняти до себе як рівноправних громадян весь строкатий набрід, який привів Ромул.

Брати вирішили побудувати нове місто на тому самому місці, куди вони були викинуті водами Тибру (це був стародавній Палатинський пагорб — колиска великого міста Риму). Проте сама думка про будівництво міста відразу ж викликала розбіжності між такими дружними раніше братами. Вони стали сперечатися про те, звідки починати будівництво, чиїм ім’ям називатиметься закладене місто і хто з них царюватиме в ньому. Після довгих суперечок брати вирішили чекати вказівки богів і почали ворожити на польоті птахів. В очікуванні божого знаку вони сіли віддалік один від одного. Рем радісно скрикнув — він першим побачив шість шулік, що повільно кружляли в ясному небі. За мить повз Ромула з шумом, що супроводжувався грозовими гуркотами, пролетіло дванадцять шулік. Брати знову стали сперечатися. Рем, якому першому з’явилися вісники волі богів, вважав, що царем має бути він. Ромул же, оскільки шулік повз нього пролетіло вдвічі більше, наполягав на тому, що рішення богів було на його користь. Обидва брати були вперті, і жоден не хотів поступитися іншому. Коли Ромул, бажаючи настояти на своєму, почав копати рів, який мав окреслити контури майбутнього міста, Рем, роздратований завзятістю брата, почав знущатися з нього і, легко перескакуючи через рів і насипаний вал, з глузуванням примовляв, що ніколи не бачив таких потужних. укріплень. Розлючений Ромул, не пам’ятаючи себе від гніву, вигукнув: «Так буде з кожним, хто наважиться переступити стіни мого міста!» — і обрушив на Рема страшний удар, від якого той упав мертвим.

Поховавши Рема, Ромул найретельніше виконав заведений богами обряд заснування міста. Насамперед сам Ромул і його супутники пройшли очищення священним вогнем — кожен із них перестрибнув через вогнище, щоб з чистими помислами приступити до заснування міста. Потім Ромул вирив невелику круглу яму, куди кинув грудку землі, принесену ним з Альба-Лонги, де жили його предки. Так само вчинили і всі інші. Це було зроблено для того, щоб для кожного поселенця земля, на якій він збирався жити, стала рідною. Стародавні вірили, що разом із жменею рідної землі вони переносять і душі предків, що охороняють їх. Саме на цьому місці Ромулом було влаштовано вівтар та запалено жертовний вогонь. Так виникло священне вогнище нового міста, його центр, навколо якого мали бути споруджені житлові будинки. Після цього Ромул провів священну борозну, що окреслила межі міста. Білий бик і біла корова, запряжені в плуг, за яким йшов Ромул в одязі жерця з покритою головою, повільно провели глибоку борозну. Слідом за Ромулом рухалися його супутники, ревно стежачи за тим, щоб груди підритої лемешем землі були відкинуті всередину борозни. Переступити цю борозну не мали права ні місцевий мешканець, ні чужинець. Такий вчинок вважався б великою нечестю, і, можливо, Рем поплатився так жорстоко саме тому, що зробив його. У тих місцях, де мав бути вхід і вихід із міста, борозна переривалася — так позначалося місцезнаходження міських воріт. Для цього Ромул піднімав плуг і залишав незораний проміжок. Стіни, споруджені на цій освяченій борозні, також вважалися священними. Ромул, який здійснив обряд заснування міста за всіма вимогам релігійних уявлень того часу став його першим царем і дав йому своє ім’я. Місто стало називатися Римом (латинською – Roma).

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: