Розбійник Гуцик-Буцик
Отфрід Пройслер
Зайда з сімома ножами
Одного дня Касперлева бабуся сиділа перед своєю хатиною на лаві й, гріючись на сонечку, молола каву. Касперль з другом Зеппелем подарували їй на іменини млинок для кави, якого вони власноручно змайстрували. Коли крутиш корбу, млинок грає: «Обновить все красень травень». Це була улюблена бабусина пісня.
Відколи у бабусі з’явився новий млинок, вона почувала таку велику втіху молоти каву, що пила її ще стільки, як раніше. От і сьогодні вона вже вдруге засипала в млинок зерна, щойно взялася за корбу — раптом зашуміли, затріщали в саду кущі і чийсь грубий окрик пролунав:
— Ну ж бо, давайте сюди оту штуку!
Бабуся підвела здивовані очі й поправила пенсне на носі.
Перед нею стояв незнайомець із розпатланою бородою та страшенно гачкуватим носом. На голові в нього сидів бриль із задертими крисами, а з бриля стирчала крива пір’їна. У правій руці незнайомець тримав пістолет, лівою показував на бабусин млинок:
— Кажу ж бо, давайте сюди!
Проте бабуся не злякалася.
— Дозвольте! — вигукнула вона гнівно. — Як ви тут опинилися? Як ви смієте кричати на мене? Власне, хто ви?
Незнайомець так зареготав, що крива пір’їна на брилеві затремтіла.
— Здається, ви, бабо, газет не читаєте? Ну ж бо, помізкуйте гарненько!
Аж тепер бабуся угледіла сім ножів і шаблю, що стирчала з широкого шкіряного пояса незнайомця. Вона зблідла і тремтливим голосом запитала:
— Може, ви отой розбійник Гуцик-Буцик?
— Авжеж! — відповів зайда з сімома ножами, — Та облиште балачки, аж з душі від них верне! Зараз же давайте мені млинок!
— Але ж він не ваш!
— Трам-тара-рам! — гримнув розбійник Гуцик-Буцик. — Робіть, що велено! Лічу до трьох…
Розбійник наставив на бабусю пістолет.
— Благаю, не треба! — попрохала бабуся. — Ви не посмієте відняти в мене млинок. Це подарунок на мої іменини. Якщо крутити корбу, то млинок грає мою улюблену пісню.
— От через те й віддавайте! — буркнув розбійник Гуцик-Буцик. — Мені теж хочеться мати млинок, що грає, коли крутиться корба. Ну!..
Бабуся глибоко зітхнула і простягла свій подарунок. Що ж їй іще лишалося робити?
У газеті щодня писалося про те, який же той Гуцик-Буцик злющий. Усяк його до смерті боявся, навіть сам пан поліцай Дімпфельмозер, а він же завжди ходив при зброї.
Задоволено прицмокнувши губами, Гуцик-Буцик засунув бабусин млинок глибоко в свою подорожню торбу і, прискаливши ліве око, а правим пройнявши бабусю наскрізь, пригрозив:
— А зараз затямте собі твердо: сидіть на лаві й ані руш! При цьому лічитимете до дев’ятисот дев’яноста дев’яти.
— Чому? — не зрозуміла бабуся.
— А тому! — вигукнув Гуцик-Буцик. — Коли ви долічите до дев’ятисот дев’яноста дев’яти, тоді можете гукати на поміч. Проте ні на мить раніше, чуєте, ні на мить, інакше скуштуєте березової каші. Зрозуміло?
— Зрозуміло! — прошепотіла бабуся.
— Тільки не здумайте мене морочити!
Розбійник Гуцик-Буцик на прощання поводив пістолетом перед бабусиним носом. Тоді перемахнув через садову огорожу і тільки його й бачили.
Біла як крейда, Касперлева бабуся сиділа на лаві під хатиною і, сердешна, дрижала. Розбійник і млинок для кави як воду канули.
Минула добра хвилина, поки бабуся нарешті спромоглася почати лік.
Покірно лічила вона аж до дев’ятисот дев’яноста дев’яти. Один, два, три, чотири… Неквапливо, але й не дуже повільно.
Але від хвилювання бабуся збивалася разів дванадцять і тоді мусила починати спочатку.
Коли ж вона насилу долічила до дев’ятисот дев’яноста дев’яти, з грудей у неї вирвався моторошний зойк про допомогу.
І тут бабуся знепритомніла.
Поліції можна допомагати
Касперль та його друг Зеппель пішли до пекаря й купили торбинку борошна, трішки дріжджів, два фунти цукру. Далі їхній шлях прослався до молочника — по солодкі вершки. Завтра неділя, а щонеділі бабуся пекла сливовий пиріг зі збитими вершками. Касперль та Зеппель увесь тиждень з радістю чекали цього Дня.
— А знаєш що? — озвався Касперль. — Мені дуже хочеться стати константинопольським імператором!
— Чому? — здивувався Зеппель.
— Я б щодня їв сливовий пиріг зі збитими вершками.
— Хіба константинопольський імператор щодня їсть сливовий пиріг зі збитими вершками?
Касперль знизав плечима.
— Цього я не знаю. Але якби я став константинопольським імператором, то робив би це неодмінно щодня.
— І я теж, — зітхнув Зеппель.
— І ти? — здивувався Касперль. — Боюсь, що не вийде!
— Не вийде? Чому?
— Тому що є лишень один константинопольський імператор, а не два. Якщо вже я константинопольський імператор, то ти не можеш бути ним водночас!
— Гм, — гмикнув Зеппель. — У такому разі нам слід було б мінятися: тиждень ти імператор, тиждень я.
— Непогано! — погодився Касперль, — Непогано!
Та раптом здалеку долинув розпачливий крик: «На поміч!»
— Чуєш? — переполошився Зеппель, — Здається, твоя бабуся?
— Авжеж, це вона! — застиг на місці Касперль, — Що ж могло скоїтися?
— Напевно, якась біда!
— Мерщій туди!
Касперль і Зеппель миттю розвернулися й помчали до бабусиної хатини.
Біля хвіртки вони ледве не стукнулися лобами з поліцаєм Дімпфельмозером. І він щодуху біг на клич про допомогу.
— Гей, обережніше, ви! — нагримав поліцай на хлопців, — Не заважайте мені виконувати службові обов’язки, а то можу оштрафувати!
Джерело:
“Водяничок”
Отфрід Пройслер
Переклад з німецької – Володимир Василюк
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1992 р.