Розбійник Гуцик-Буцик

Отфрід Пройслер

Зайда з сімома ножами

Одного дня Касперлева бабуся сиділа перед своєю хатиною на лаві й, гріючись на сонечку, молола каву. Касперль з другом Зеппелем подарували їй на іменини млинок для кави, якого вони власноручно змайстрували. Коли крутиш корбу, млинок грає: «Обновить все красень травень». Це була улюблена бабусина пісня.

Відколи у бабусі з’явився новий млинок, вона почувала таку велику втіху молоти каву, що пила її ще стільки, як раніше. От і сьогодні вона вже вдруге засипала в млинок зерна, щойно взялася за корбу — раптом зашуміли, затріщали в саду кущі і чийсь грубий окрик пролунав:

— Ну ж бо, давайте сюди оту штуку!

Бабуся підвела здивовані очі й поправила пенсне на носі.

Перед нею стояв незнайомець із розпатланою бородою та страшенно гачкуватим носом. На голові в нього сидів бриль із задертими крисами, а з бриля стирчала крива пір’їна. У правій руці незнайомець тримав пістолет, лівою показував на бабусин млинок:

— Кажу ж бо, давайте сюди!

Проте бабуся не злякалася.

— Дозвольте! — вигукнула вона гнівно. — Як ви тут опинилися? Як ви смієте кричати на мене? Власне, хто ви?

Незнайомець так зареготав, що крива пір’їна на брилеві затремтіла.

— Здається, ви, бабо, газет не читаєте? Ну ж бо, помізкуйте гарненько!

Аж тепер бабуся угледіла сім ножів і шаблю, що стирчала з широкого шкіряного пояса незнайомця. Вона зблідла і тремтливим голосом запитала:

— Може, ви отой розбійник Гуцик-Буцик?

— Авжеж! — відповів зайда з сімома ножами, — Та облиште балачки, аж з душі від них верне! Зараз же давайте мені млинок!

— Але ж він не ваш!

— Трам-тара-рам! — гримнув розбійник Гуцик-Буцик. — Робіть, що велено! Лічу до трьох…

Розбійник наставив на бабусю пістолет.

— Благаю, не треба! — попрохала бабуся. — Ви не посмієте відняти в мене млинок. Це подарунок на мої іменини. Якщо крутити корбу, то млинок грає мою улюблену пісню.

— От через те й віддавайте! — буркнув розбійник Гуцик-Буцик. — Мені теж хочеться мати млинок, що грає, коли крутиться корба. Ну!..

Бабуся глибоко зітхнула і простягла свій подарунок. Що ж їй іще лишалося робити?

У газеті щодня писалося про те, який же той Гуцик-Буцик злющий. Усяк його до смерті боявся, навіть сам пан поліцай Дімпфельмозер, а він же завжди ходив при зброї.

Задоволено прицмокнувши губами, Гуцик-Буцик засунув бабусин млинок глибоко в свою подорожню торбу і, прискаливши ліве око, а правим пройнявши бабусю наскрізь, пригрозив:

— А зараз затямте собі твердо: сидіть на лаві й ані руш! При цьому лічитимете до дев’ятисот дев’яноста дев’яти.

— Чому? — не зрозуміла бабуся.

— А тому! — вигукнув Гуцик-Буцик. — Коли ви долічите до дев’ятисот дев’яноста дев’яти, тоді можете гукати на поміч. Проте ні на мить раніше, чуєте, ні на мить, інакше скуштуєте березової каші. Зрозуміло?

— Зрозуміло! — прошепотіла бабуся.

— Тільки не здумайте мене морочити!

Розбійник Гуцик-Буцик на прощання поводив пістолетом перед бабусиним носом. Тоді перемахнув через садову огорожу і тільки його й бачили.

Біла як крейда, Касперлева бабуся сиділа на лаві під хатиною і, сердешна, дрижала. Розбійник і млинок для кави як воду канули.

Минула добра хвилина, поки бабуся нарешті спромоглася почати лік.

Покірно лічила вона аж до дев’ятисот дев’яноста дев’яти. Один, два, три, чотири… Неквапливо, але й не дуже повільно.

Але від хвилювання бабуся збивалася разів дванадцять і тоді мусила починати спочатку.

Коли ж вона насилу долічила до дев’ятисот дев’яноста дев’яти, з грудей у неї вирвався моторошний зойк про допомогу.

І тут бабуся знепритомніла.

Поліції можна допомагати

Касперль та його друг Зеппель пішли до пекаря й купили торбинку борошна, трішки дріжджів, два фунти цукру. Далі їхній шлях прослався до молочника — по солодкі вершки. Завтра неділя, а щонеділі бабуся пекла сливовий пиріг зі збитими вершками. Касперль та Зеппель увесь тиждень з радістю чекали цього Дня.

— А знаєш що? — озвався Касперль. — Мені дуже хочеться стати константинопольським імператором!

— Чому? — здивувався Зеппель.

— Я б щодня їв сливовий пиріг зі збитими вершками.

— Хіба константинопольський імператор щодня їсть сливовий пиріг зі збитими вершками?

Касперль знизав плечима.

— Цього я не знаю. Але якби я став константинопольським імператором, то робив би це неодмінно щодня.

— І я теж, — зітхнув Зеппель.

— І ти? — здивувався Касперль. — Боюсь, що не вийде!

— Не вийде? Чому?

— Тому що є лишень один константинопольський імператор, а не два. Якщо вже я константинопольський імператор, то ти не можеш бути ним водночас!

— Гм, — гмикнув Зеппель. — У такому разі нам слід було б мінятися: тиждень ти імператор, тиждень я.

— Непогано! — погодився Касперль, — Непогано!

Та раптом здалеку долинув розпачливий крик: «На поміч!»

— Чуєш? — переполошився Зеппель, — Здається, твоя бабуся?

— Авжеж, це вона! — застиг на місці Касперль, — Що ж могло скоїтися?

— Напевно, якась біда!

— Мерщій туди!

Касперль і Зеппель миттю розвернулися й помчали до бабусиної хатини.

Біля хвіртки вони ледве не стукнулися лобами з поліцаєм Дімпфельмозером. І він щодуху біг на клич про допомогу.

— Гей, обережніше, ви! — нагримав поліцай на хлопців, — Не заважайте мені виконувати службові обов’язки, а то можу оштрафувати!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Водяничок”
Отфрід Пройслер
Переклад з німецької – Володимир Василюк
Видавництво: “Веселка”
м. Київ, 1992 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: