TOU

Розбишака Чив

Олександр Копиленко

Це я дав йому ім’я — Чив. Чив жив над вікном другого поверху того будинку, що навпроти мене. Там у стіні була якась щілина. Чив вигнав звідти старого горобця-боягуза і оселився сам.

На порозі його оселі я вперше побачив Чива. Це було ясного осіннього ранку. Сходило скупе осіннє сонце, і Чив, сидячи на порозі, співав свою немудру пісеньку. Чив співав значно краще, ніж інші горобці, яких мені завжди доводилося слухати навколо.

Я ж забув сказати, що Чив — це звичайний собі горобець.

Та ні, своєю вдачею Чив відрізнявся від інших горобців.

Скажімо, я помітив, що Чив вродливіший за тих горобців, серед яких він жив.

Сидів я і працював біля вікна, а Чив відпочивав у себе на порозі. Раптом він прилетів, сів по той бік шибки, безстрашно глянув на мене швидкими чорними очима, спочатку одним оком, потім другим, щось клюнув і зухвало цвірінькнув — чив-чив! Далі, витягнувши шию, Чив зазирнув до мене на стіл і знову вдоволено — чив-чив! Майнувши крильцями, він перелетів на дах свого будинку і звідти переможно озирав усе навколо себе.

Доки Чив сидів за шибкою і знайомився зі мною, я не ворушився. За ці хвилини я встиг розглянути, що Чив сильний, молодий і великий горобець. Спина в нього темніша, ніж в інших його братів, а чорні широкі окуляри, що переходять у навушники, дуже красиві та ще й з фіолетовим відблиском. На голові Чива, над дзьобом, на тім’ї кілька пір’їнок стирчали чубчиком. Я думав, що це у нього після недавньої бійки, але виявилось, що цей чубчик стирчить завжди і навіть зовні робить Чива задерикуватим і зухвалим.

Життя Чива проходило перед моїми очима. Ось ледве починає світати, я чую пісеньку Чива. Так Чив зустрічає день. Може, скажете, що горобець не співає? Неправда. У нього є своя пісенька, проста, нескладна. Прислухайтесь лишень уважно, ви полюбите її. В місті перший починає день горобець своїм співом. Він співає голосно й весело. На світанку найкраще чути його пісню, доки не приглушить її денний міський шум.

А Чив співає трохи складніше і значно голосніше за інших горобців. Серед своїх товаришів він був талановитий співець. Коли б організувати гороб’ячий хор, Чив був би там першим співаком, і горобці-слухачі вітали б його оплесками і влаштовували б йому овації.

Тільки був Чив зухвалий розбишака. Сидить він у себе на краєчку щілини і озирає весь видимий світ. Йому вже не хочеться їсти, а кортить затіяти бійку. Чив бачить купу свіжого сміття в дворі. Там є щось смачне, бо статечний горобець, що живе під стріхою дровника, поспішає до купи із своєю тихою сіренькою горобчихою.

Чив миттю падає теж на ту саму купу і під самим носом у статечного горобця клює смачні наїдки. Чив нічого не дає статечному горобцеві. Той образився і настовбурчив пір’я. Цього лише й чекав Чив. Він присідає на ліву лапку, а правим крилом знизу вгору б’є статечного горобця в бік. От уже й зчинилася сварка. Підскочили ще троє сусідів-горобців і стали на боці ображеного та його самички. Всі вони гуртом пішли в наступ на Чива. Та він не злякався. Він майже ліг на землю грудьми, розкрив крила, настовбурчив сердито чубчик і завзято оборонявся від п’ятьох. Він не дозволить себе ображати!

Але Чиву хочеться ще розважитись. Він враз здіймається з землі і летить до високої осики, що росте проти мого вікна.

Не зразу він туди летить. Спочатку Чив рветься вгору, потім падає до землі, кидається назад до стіни, робить у повітрі складні, химерні петлі, кривулі, вісімки. Вся зграя галасливо женеться за ним, та хіба його наздоженеш! Вже не п’ятеро, а всі дев’ятеро розлютованих горобців женуться за Чивом, і кожен намагається дзьобнути, вдарити крилом…

Тоді Чив блискавично облітає низом товстий стовбур осики, здіймається вище і ховається за товсту гілку. З цієї кріпості Чив починає відбиватися від свої переслідувачів. Зчиняється неймовірний гороб’ячий галас на весь двір!

Коли вже його оточили з усіх боків і, здається, немає йому порятунку — Чив раптом грудьми б’є першого-ліпшого горобця, пробиває облогу і з усіх сил поспішає до себе додому.

Вся розлютована зграя ображених горобців мчить за ним. Мов куля, Чив влітає в свою щілину і стає на порозі в бойову позицію.  Тут уже він у безпеці! Один горобець спробував налетіти на Чива. Удар дзьобом — і дві пір’їни полетіли з вітром. Після цього ніхто більше не наважився нападати на Чива.

Покричавши деякий час над щілиною, горобці розлітаються на всі боки у своїх справах.

Чив-переможець сідає відпочити на своєму порозі. Він співає пісеньку і вичікує нагоди вчинити ще якусь витівку.

Ага, он на чудовій гілці сидить насупившись незнайомий горобець. Здається, він дрімає.

Чив летить туди і починає тріпотіти над ним крильцями, майже сідає на нього. Горобець озирається, хоче захищатись, але Чив не дає йому отямитися і таки зганяє з гілки. Горобець летить геть на дах. Чив сідає на його місце. Посидів трохи, стало йому нудно, він знявся і полетів кудись шукати пригод.

Отакий зухвалець і розбишака цей Чив!

2

Своїх ворогів Чив знає добре. Їх була пара в нашому дворі. Хлопець Юрко і чорний кіт-заброда.

Не знаю, чий це кіт. Він лише на полювання прибігав звідкілясь до нас у двір. Я бачив, як він одного разу волочив жирного пацюка з нашого сарая. А іншим разом цей кіт вистежив необачну горобчиху і, стрибнувши з купи цегли, накрив її передніми лапами, і в ту ж мить горобчиха запищала в котячих зубах. Чорний кіт зробив з цегли такий стрибок, що я зрозумів, який він спритний мисливець. Подібного важко знайти серед котів.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

1 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
Як вони поживають” — Олександр Копиленко

Київ, 1987 р

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: