Рожевий палац

Прийшло літо, і в парку розцвіла велика рожева троянда. І була вона така гарна і так пахла, що навіть старий жук Носоріг розвів у подиві своїми рогами і за­бубонів:

— Ну і краса! Не троянда, а рожевий палац!

Всі мушки-комашки, метелики і жучки, почувши чудові пахощі, зібралися навкруги троянди і виріши­ли зробити в ній свій клуб.

— О,— сказала зелена мушка,— ми зберемося у цих чудових кімнатках із рожевих пелюсток і влаш­туємо веселу вечірку.

— А я,— заявила золота бджілка,— принесу для вечері прозорого солодкого меду.

— А я,— мовив квітчастий метелик,— принесу хал­ви із жовтого пилку білих лілій.

— Ну, а я,— додав світлячок,— теж прийду і, коли зайде сонце, цілу ніч вам світитиму.

Молоді мошки плескали в долоньки і сміялися:

— А ми всі добре потанцюємо.

Все те чула сердита зелена блощиця Смердючка, яка жила поруч під малиновим кущем.

— Кхі,— прошепотіла вона,— подумаєш, яке дизо! Бути рожевою і добре пахнути. Я теж пахну. А проте зроблю собі в троянді хатку і нікого туди не пущу. Вона моя.

І тишком-нишком блощиця залізла в троянду і за­ховалася в одному з її пелюстків.

Прилетів метелик з пилком-халвою та тільки сів на троянду, як щось ухопило його за крильце і відгриз­ло самий кінчик.

Охнув метелик, впустив додолу халву і кинувся ті­кати.

Прилетіла бджілка з глечиком меду, та тільки під­летіла вона до троянди, як від уїдливих ♦пахощів* Смердючки запаморочилося їй в голові. Знепритомні­ла бджілка і мед розлила.

Кинулись до бджілки комарі, понесли до фонтана, щоб водичкою побризкати. Несуть і дзижчать:

— Ох, хтось лютий та страшний у троянді оселився!

Засмутилися всі комахи:

— Не гуляти нам у рожевому палаці!

А блощиці тільки того й треба. Випила глечик меду, халвою закусила і регоче:

— От і добре! Мій палац — і все. Набридло мені зеленими листочками обідати. От візьму й рожеві пе­люстки почну нищити.

І така стала блощиця гладка й нахабна, що вилізла з троянди на сонечко. А на дереві сиділа пташка- синичка. Подивилась на блощицю і схопила її в дзьоб.

Та була блощиця така несмач­на й смердюча, що синичка ви­плюнула її на доріжку.

І тоді всі побачили, що то зла й нікчемна комаха.

— Ну і звір!

Злякалася блощиця і під кущ заховалася.

А всі комахи зібралися на­вкруги та всередині красуні тро­янди і танцювали аж до ранку.