TOU

Рудий карлик

Казки Марі Катрін д'Онуа

Жила-була королева. З усіх її дітей вижила лише дочка. Дівчинка була напрочуд гарна, а тому задерла носа: немає, мовляв, на світі жениха, який був би їй до пари. Принцесу звикли бачити при дворі в образі Паллади або Діани, а її фрейлін – убраних як німфи. Королева назвала дочку Белль, і придворні художники заходилися малювати портрети принцеси, які згодом розіслали дружнім королям. Одного погляду на портрет було досить, аби горді правителі зовсім утратили розум.

Двадцять принців крові боролися за прихильність принцеси, а поети прославляли Белль у своїх віршах.

Принцесі виповнилося шістнадцять років, але ніхто не насмілювався її посватати: надто вже холодно приймала вона претендентів на свою руку.

Оскільки Белль нізащо не хотіла виходити заміж, королева мусила шукати допомоги Пустельної феї, яку охороняли люті леви. Та королева знала, що задобрити звірів можна лише тістечком з просяного борошна на цукрі та яйцях крокодилиці, тому вона сама спекла його, поклала у свій дорожній кошик і рушила в дорогу. Йшла вона, йшла, втомилася й вирішила відпочити в затінку під крислатим деревом. Сіла та й задрімала. А коли прокинулася, тістечка в кошику вже не було. Раптом до неї долинуло все голосніше рикання – то наближалися леви.

Умиваючись сльозами, вона сховалась за дерево і раптом почула якісь дивні звуки. Роззирнувшись, королева помітила на гілці маленького чоловічка, зростом з ліктик, який їв апельсини, кидаючи шкірки додолу.

– Я знаю вас, ваша величносте, – почав він, – і мені відомо, як ви боїтеся левів. Ці канібали занапастили багатьох людей, а у вас більше немає тістечка.

– Я готова померти, – вигукнула королева. – Шкода тільки, що я не встигла віддати заміж дочку!

– Дочку? – перепитав Рудий Карлик. Його прозвали так за колір волосся і за те, що він жив на апельсиновому дереві.

– Дуже до речі, а то я вже з ніг збився, шукаючи собі наречену. За право володіти її рукою я захищу вас од левів, тигрів і ведмедів.

Незважаючи на потворну зовнішність Рудого Карлика, королева довго не роздумувала.

– Шановний Карлику, Белль ваша! – скрикнула вона, побачивши, що до неї мчать леви.

Мов на помах чарівної палички, стовбур апельсинового дерева розсунувся, приймаючи королеву всередину, і знову зімкнувся. Леви спіймали облизня.

Аж тепер королева помітила в дереві двері. Вона відчинила їх і побачила солом’яний курінь; звідти радісно вибіг Рудий Карлик. На ньому був вовняний жакет, а на ногах – дерев’яні черевики. Лисий і вухатий, він був схожий на маленького розбійника.

– Радий показати вам мій палац, у якому ми житимемо з вашою дочкою, – сказав він.

Уявивши свою дочку поряд із страшним карликом у цьому курені, королева знепритомніла. Отямившись, вона побачила, що лежить у своєму ліжку, а на її голові розкішний мереживний чіпець – нагадування про те, що страшна пригода, в яку вона так не хотіла вірити, не була звичайним сном.

З цього дня вона зовсім утратила спокій.

Принцеса, яка щиро любила матір, не раз просила її розповісти про все, але марно. Правди вона так і не почула.

Белль так переживала, що надумала піти до Пустельної феї, щоб дізнатися у мудрої відлюдниці, що трапилося з королевою, а заразом і про своє заміжжя. Белль сама спекла тістечко для лютих левів. Вона вдала, що йде спати, а сама, накинувши білий плащ із каптуром, вийшла через чорний хід і сама-самісінька попрямувала до оселі Пустельниці.

Йшла вона, йшла, бачить – стоїть апельсинове дерево, гілки якого аж угинаються від стиглих плодів.

Принцеса захотіла зірвати кілька апельсинів. Але покласти їх було нікуди: кошик зник разом з тістечком. Раптом де не взявся маленький потворний чоловічок.

– Що таке, красуне? – запитав Рудий Карлик (а це був саме він).

– У мене пропав кошик з тістечком, як мені тепер пройти до Пустельної феї?

– А навіщо вам Пустельниця? – поцікавився потворний чоловічок. – Ми з нею родичі, та й мудрості мені не позичати…

– Моя мати, королева-вдова, – призналася принцеса, – ні з сього ні з того засумувала. Що, коли в цьому моя провина? Дуже вже нетерпеливилось їй відправити мене під вінець, але я поки не зустріла рівного собі. Хочу запитати поради у Пустельниці.

– Облиште, принцесо, я й без Пустельниці відкрию вам, чому побивається ваша мати: вона вже пообіцяла вас женихові. І цей жених – я, – мовив Карлик, опускаючись перед нею навколішки.

– Ви збожеволіли! – Белль відсахнулася від нього і… почула зовсім близько ричання левів.

Мерзенний Карлик засміявся:

– Ви скоро помрете, зате помрете невинною дівчиною, не заплямувавши себе одруженням з нікчемним карликом.

– О, ласкавий пане, змініть гнів на ласку! – принцеса, благаючи, простягла до нього руки. – Я дам шлюбні клятви всім карликам на світі, аби лиш не загинути.

З цими словами вона знепритомніла, а отямилася вже у своєму ліжку. На Белль була сорочка з тонкого, як серпанок, полотна, розшита стрічками, а на пальці – перстень з рудого волоса, який вона не змогла зняти. Згадавши події минулої ночі, Белль стала сама не своя. І хоч як довго королева розпитувала дочку, та й словом не прохопилася про страшну пригоду.

Тим часом королівські піддані потребували короля і, якось порадившись, зажадали від королеви вибрати чоловіка для дочки

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“100 чарівних казок світу”
Переклад – Володимир Верховня
Видавництво: “ Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»“
м. Харків, 2013 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: