Рудий

Розплющивши очі, Рудий побачив у квартирі суцільний безлад: речі були розкидані по долівці разом зі шматочками гарбуза, який напередодні дбайливо вирізала Лілія, прикрашаючи оселю на Гелловін. Пахло чимось знайомим і смачним, але Рудий не міг зрозуміти чим.

— Нарешті ти прокинувся!.. — трохи сердито вигукнув Левко. — Це запах какао: бачиш, хтось скрізь порозтрушував порошок маминого улюбленого напою.

— А сама вона зникла, і скрипка зникла! — Тато геть нетямився з розпачу.

«Вона, тобто пані Лілія, вам писала у ваші блокноти. А потім пішла шукати тебе, Левку…» — повідомив Рудий, який починав розуміти, що тут сталося, поки він довго й міцно спав.

— Нема блокнотів! Їх у нас украли ще вранці! — сумно мовив Нільс, потираючи скроні.

На мить запала тиша. Та раптом у двері хтось подзвонив.

— Пане Нільсе, тримайте, — ваша скрипка. І більше не губіть, — суворо сказав консьєрж, а потім трохи подобрішав і додав: — Ви забули її вранці в таксі, ось таксист і завіз її.

Консьєрж пішов, а розгублені батько й син стояли посеред кімнати й думали, як знайти маму Лілію. Поява скрипки додала татові рішучості.

— Хай би хто це був, його мета — скрипка! — опанувавши себе, сказав тато. — Тому й у квартирі все догори дриґом. Шукали скрипку… Схоже, мама сполохала злодія, от і потрапила в заручниці. Я знаю, що робитиму! Цей хтось полює на скрипку, а знайде неприємності.

Останню фразу тато Нільс докинув, вже поспіхом надягаючи куртку та намотуючи на шию свій улюблений шарф.

— Левку, синку, ви залишаєтеся вдома! — рішуче сказав тато, коли Левко збирався заперечити. — Має ж хтось бути вдома, якщо мама повернеться.

— Ех, легко сказати: «Залишаєтеся вдома!..» — не знаходив собі місця Левко. — Спочатку мамина старовинна кулінарна книжка, потім татові ноти, зрештою — наші блокноти… Кому знадобилися наші речі?!

«Напевно, цьому злодієві дуже самотньо. От він і намагається отримати любов через речі, які дуже дорогі для інших. Але ж ми знаємо, що, хай він навіть вкраде хоч і тисячу улюблених речей, — щасливішим не стане й на мить. Адже…»

— Адже можна вкрасти речі, але не спогади, що з ними пов’язані, — закінчив думку Рудого Левко та відразу пожвавішав: — Я знаю, який у тата план! Ми йому допоможемо! Гайда до парку.

Вуличний музикант у парку на Гелловін

Нільс правильно вибрав місце, коли вирішив спіймати злодія на живця. У тій частині парку, де височів старий занедбаний голубник, було не надто людно, але біля вуличного музиканта зі скрипкою все ж таки зібралися слухачі.

Проте сталося те, на що Нільс точно не розраховував. На Гелловін ніхто зі слухачів не здивувався відьмі, яка, напустивши чари на дивакуватого скрипаля, повела його за руку в гущавину. Глядачі навіть зааплодували, так їм сподобалося костюмоване дійство.

Коли Левко й Рудий прибігли, вони ще застали кількох глядачів, які думали, що робити з футляром з-під скрипки, у якому тепер вітер шелестів купюрами.

— Запізнилися! — мало не плакав Левко.

«Нічого не запізнилися, саме вчасно!» — промуркотів Рудий, показуючи на старий занедбаний голубник.

— Що там? Я нічого не бачу!.. — схлипував хлопець, вдивляючись у темряву. «Нявже ти не бачиш перламутрових лебедів? Це, няв буть, тому, що тобі очі застують сльози!.. Ось не плач і побачиш».

— Що ти вигадуєш, які лебеді?! Зараз не час для…

«Я не жартую, — перебив Левка Рудий. — Може, й не лебеді, але вони такі гарні та з’являються щоразу, коли матуся Лілія думає про тебе чи тата Нільса, — і розчулено додав: — Ну, виходить, що і про мене теж… Один із лебедів мені й показав дорогу…

— Чекай, то ти думаєш, що батьків тримають у тому занедбаному голубнику.

Таємниця старого голубника

— Хто тут? — почулося з прочинених дверей голубника. Це був скрипучий голос старої нещасної відьми, яка сподівалася стати щасливою, викравши кілька чарівних речей. А коли зрозуміла, що без власників цих речей магії не буде, то викрала і їх також.

Рудий, який сидів за пазухою в Левка, затамував подих і намагався подумки говорити з Нільсом і Лілією. Вони ж бо мають чути його думки.

— Допоможіть, ми тут! — закричала у відповідь Лілія.

— Ага! Уся сімейка вкупі! От і добре, — загорлала відьма та, схопивши Левка за комір, штовхнула його до зв’язаних батьків.

У цю мить сердечко Рудого забилося, немов світляк у банці.

«Не можна, щоб вона мене побачила, я обов’язково щось придумаю!» — подумав котик і став пробиратися попід курткою до спини Левка.

За мить Рудий непомітно пробрався за відьму. Стрибнувши на стіл, а з нього на віконце під стелею, котик одним порухом скинув з підвіконня гарбузика: той упав і розлетівся на друзки.

Не встигла стара зробити й кроку, як мітла, що стояла в кутку, з гуркотом упала на підлогу, розбивши глиняний горщик.

Відьма як засвариться:

— Що за нечиста сила! — І нахилилася збирати глиняні черепки.

У цю мить Рудий стрибонув їй на плечі, вигнувся дугою та зашипів.

Либонь, для відьми це було як сніг на голову. Вона перелякалася — та ну крутитися, як дзиґа, а все одно не може зрозуміти, що воно таке за халепа. А тут іще й чихання на неї напало.

Відьма чхала й чхала — ніяк не могла зупинитися. Левко тим часом, не гаючи ні хвильки, розв’язав батьків.

Сторінки: 1 2 3 4