<

Рудик та Перчик

Казка Беатрікс Поттер. Читати українською онлайн.

Була в одному селі чудова крамничка, яка мала назву «Рудик та Перчик».

І хоча крамниця була зовсім маленька, у ній продавалося майже все, за винятком хіба що всяких дрібниць, на зразок шпильок для волосся або ложок для взуття.

А називалася крамниця так тому, що володіли нею рудий кіт Рудик і коричневий тер’єр Перчик.

Крамниця була прямо-таки лялькового розміру. І ляльки із задоволенням туди заходили — наприклад, Люсінда і Джейн, щоб купити льодяників.

У Рудика та Перчика часто бували кролик Пітер і все сімейство Плюшки.

Вони побоювалися Перчика — адже надто гучний був у нього голос, але всім подобалося, що прилавок там зручної висоти, як раз для кроликів.

І речі продаються дуже потрібні: червоні картаті носові хустки — по три штуки за фартінг, цукор, кролячий тютюн і свічки.

Навіть лісові миші іноді забігали, хоча й боялися Рудика.

Рудик зазвичай просив Перчика обслужити їх, нарікаючи на те, що абсолютно недоречно починає облизуватися.

— Не можу я бачити, — скаржився він, — як вони спокійнісінько виходять звідси з покупками! Немає у мене терпіння!

— Я відчуваю те ж саме, коли приходять щури, — заспокоював його Перчик, — Але ми не можемо собі дозволити їсти своїх клієнтів. Вони тоді всі перебіжать до Табіти Твітчит.

— Ну, взагалі-то вони вже не зможуть нікуди бігти, якщо ми їх з’їмо… — похмуро зауважив Рудик.

Кішка Табіта Твітчит теж тримала магазин у селі, але вона нікому не давала товарів у кредит.

Рудик та Перчик, навпаки, давали кредит усім бажаючим.

А кредит — це дуже корисна річ!

Наприклад, купує їжачиха шматок мила, але замість того, щоб витягнути гаманця і розплатитися, каже: «Заплачу іншим разом» — і спокійнісінько йде.

А Перчик хмуриться і каже: «Як забажаєте» — і записує щось у книгу.

Наступного разу вона приходить і знову купує щось у кредит, незважаючи на те, що боїться Рудика і Перчика.

І вони не беруть грошей — до певної пори.

Тому клієнти з самого ранку шикувалися в чергу до крамниці Рудика та Перчика і купували силу-силенну усіляких товарів, особливо карамелі.

І ніколи не платили, хіба що за якусь дрібницю.

Але зате як йшла торгівля! Разів у десять краще, ніж у Табіти Твітчит!

Оскільки грошей у Рудика та Перчика не водилося, вони харчувалися продуктами з власної крамниці. Увечері вони запалювали свічку і вечеряли. Рудик їв сушену тріску, а Перчик — галети.

Так вони і жили, поки Перчику не прийшов час купувати собачу ліцензію — а така ліцензія потрібна кожному мисливському собаці, якщо він не працює за фахом.

— Я боюся поліції, — сказав Перчик Рудику. — Раптом мене викличуть до відділку?

— Ти сам винен, що народився тер’єром. Мені, наприклад, ніяка ліцензія не потрібна. І Кепу теж, а він, між іншим, велика шотландська вівчарка.

— Йому пощастило, що він службовий, а не мисливський, — жалібно зітхнув Перчик. — Сьогодні я сходив на пошту і попросив видати мені ліцензію в кредит, але мені не дали. А ще там повно поліцейських. По дорозі додому я зіткнувся ніс до носа з одним і вирішив, що він хоче мене заарештувати! Може, пошлемо повторний рахунок Семюелю Віскерсу? Він винен нам за бекон двадцять фартингів і дев’ять пенні!

— Навряд чи він колись їх віддасть… — пробурчав Рудик. — Я тричі надсилав йому рахунок.

— А ще мені здається, що щури тягають у нас продукти.. — сказав Перчик. — Сьогодні я не знайшов жодної коробки вершкових галет!

— Ти сам їх і з’їв, — відповів Рудик. — Це ж твої улюблені галети!

— Ні, тягають! — засперечався Перчик. — Я точно пам’ятаю, що в мене залишалося дві коробки!

Тоді вони пішли в підсобку і зайнялися підрахунками.

— У Семюеля Віскерса рахунок такий само довгий, як його щурячий хвіст, — сказав Рудик. — З жовтня він набрав нюхального тютюну на цілу унцію!

— А сім фунтів масла по шилінгу і три пенні за фунт, а чотири коробки сірників?

— Так справа не піде, — зітхнув Рудик. — Треба знову надіслати рахунки покупцям.

І вони поринули у розрахунки.

Через деякий час Рудик та Перчик почули, що по крамниці хтось ходить.

Вони визирнули з підсобки і побачили, що на прилавку лежить великий білий конверт, а поруч стоїть полісмен і записує щось у блокнот.

Від люті Перчик ледве не сказився. Він загавкав на полісмена та мало не кинувся на нього і не вкусив.

— Кусай його, Перчику, кусай! — підбурював Рудик, сховавшись за діжкою з медом. — Він же просто лялька!

Але полісмен не звертав на них уваги і продовжував робити свої нотатки.

При цьому він час від часу запихав кінець олівця в діжку з медом і задумливо посмоктував його.

Замість очей у полісмена були намистини, а шолом був пришитий до голови білими нитками.

Перчик гавкав на нього, доки не захрип. Потім він впав і забився в кут.

А Рудик, визирнувши з-за діжки, побачив, що полісмен зник.

Конверт все ще лежав на прилавку.

— Як ти гадаєш, він пішов щоб привести справжнього поліцейського? — запитав Перчик. — Напевно, в конверті виклик до суду?

Ні, — відповів Рудик. — Це податки — три фунти, дев’ятнадцять шилінгів і одинадцять пенні.

— Це — остання крапля, — оголосив Перчик. — Пора закривати крамницю.

Вони продали свої товари за півціни кішці Табіті Твітчит і зачинили крамницю.

Оселилися вони по сусідству. Хоча дехто й сподівався, що вони поїдуть подалі.

Рудик влаштувався на роботу у найближчому садівництві. Ким він там працює — невідомо, але вигляд у нього задоволений і квітучий.

А Перчик купив собі ліцензію та отримав посаду єгеря в навколишньому лісі.

Закриття їхньої крамниці завдало багатьом великі незручності: у Табіти Твітчит ціни на всі товари негайно підскочили на півпенні, а в кредит вона, як і раніше, не давала.

Звичайно, були ще торговці, що розносять товари, крамниця м’ясника, а ще рибний магазинчик, та ще кондитерська Тімоті. Але хіба на одних солодощах проживеш, навіть якщо вони такі смачні, як у Тімоті?

Через деякий час містер Джон Соня з донькою почали продавати м’ятні льодяники і свічки.

Свічки в них були просто величезні, а про доставку додому вони не подбали.

Тому всім доводилося нелегко, особливо мишам — одну свічку вони несли до хати вп’ятьох.

А ще в теплу погоду їхні свічки чомусь розтікалися.

І клієнти зі скаргами приносили свічки назад. Але міс Соня повертати гроші не збиралася.

Тоді клієнти йшли до самого містера Соні, а той приймав їх, лежачи у ліжку, і говорив тільки: «Мені дуже шкода!».

Хіба так ведуть справи?

Тому всі дуже зраділи, коли курка Саллі Хенні-Пенні вивісила на крамниці Рудика та Перчика наступне оголошення:

У крамниці Хенні-Пенні
Все дешевше на півпенні!
Покуштуй на смак продукти!
Карамель, бекон і фрукти!

І в день відкриття до Саллі вишикувалася величезна черга.Дуже привабливе оголошення!

Крамниця була просто забита покупцями.

Мишачій родині навіть довелося залізти на коробки з печивом, щоб їх у метушні не затоптали.

З того часу справи у Саллі Хенні-Пенні йдуть відмінно.

І хоча вона іноді помиляється, коли дає здачу, і не визнає кредиту — клієнтів у неї вдосталь!

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Рейтинг: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Кролик Питер и его друзья”

Беатрис Поттер

Видавництво “Росмен“, Москва, 2010 р.

Залишити коментар