ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Русалка

Грецькі народні казки

На березі моря жив рибалка із дружиною. Бідний собі чоловік, невдаха. Скільки він не рибалив — все даремно. Так і бідували день при дні.

Якось уранці вийшов рибалка на човні в море. Закинув сіті раз, витяг — жодної рибинки. Закинув удруге — знову нічого. Сів рибалка та й заплакав гірко:
— Якщо так і далі буде, помремо ми з голоду!

Зненацька крута хвиля викинула на його човен прекрасну русалку.
— Чого ти плачеш, чоловіче? — спитала русалка.— Яке лихо тебе спіткало?
— Як же мені не плакати, русалко! Ось уже не один місяць виходжу я рибалити, і хоч би щось тобі попалося.
— А віддаси мені свого сина, коли йому сповниться двадцять років? — спитала русалка.
— В мене немає дітей.
— Скажи, що віддаси,— і ти щодня витягатимеш рибу із моря.
— Добре,— подумавши, мовив рибалка, — хіба жалко того, чого не маєш? Віддам тобі сина, коли йому сповниться двадцять років.

Русалка подякувала і зникла у хвилях.
Знову закинув рибалка сіті, а назад уже ледве їх витяг — стільки було риби! Він одніс рибу на базар у місто і на вторговані грош купив харчів, одягу, взуття, сітей, вудок. Дружина дивом дивувалася й дуже раділа.
Другого дня повторилося те саме. Ввечері рибалка повернувй з повного торбою золота. І так щодня.
Рибалка найняв майстрів, які збудували йому новий дім, найняв служницю, купив великий човен з вітрилом. Скоро він уже виходив у море, і в його сіті попадало стільки риби, що рибалка навіть з помічником ледве її витягав.

Він швидко розбагатів.
Минув рік, і в рибалки народився хлопчик, маленький, повненький. Назвали його Ставраїтос. Жінка нетямилась від щастя, а чоловік засмутився.
— Що з тобою, чоловіче? — спитала жінка.— Чому ти такий невеселий?
Але рибалка не мовив ані слова — нащо і їй тужити?
Ставраїтос виріс і став гарним та розумним парубком. Всім він приносив радість.
Раз уранці він каже батькові:
— Батьку, можна я піду у гори на полювання?
Йди, сину!
Ставраїтос повісив рушницю через плече, взяв й собою собаку й пішов у гори. Але хоч би тобі де пташка пролетіла… Раптом бачить — орел сів на сосну.
— Ану ж бо прицілюся,— мовив парубок і вмить зняв з плеча рушницю.

Побачив орел, що парубок цілиться в нього, і крикнув:
— Не вбивай мене, парубче, в мене маленькі діти! Пожалій їх, благаю!
Опустив Ставраїтос рушницю:
— Гаразд, не буду тебе вбивати.
— За твою милість і я заплачу тобі добром. Візьми це перо і завжди май при собі. Коли захочеш мене бачити, дістань його — і я вмить опинюся біля тебе.

Ставраїтос сховав перо і пішов собі далі. Ішов та йшов — аж коли чує страшне ревіння. Неподалік лежав лев із зламаними передніми лапами.
— Я, стрибнув ось із цієї скелі і зламав собі ноги. Добий мене, хлопче, щоб я не мучився! Все одно мені не жити…
— Не буду тебе вбивати,— каже хлопець,— я вилікую тебе. Все буде добре, ось побачиш!
Ставраїтос виламав чотири палиці, прив’язав по дві очеретом до кожної лап дав левові хліба, що мав у торбині, приніс джерельної води і каже:
— Так і лежи, а я щоранку приноситиму тобі їсти й пити.

Щоранку Ставраїтос приносив левові їсти й пити, аж поки загоїлись лапи.
— За твою доброту,— мовив лев,— і я хочу віддячити добром На ось трохи шерсті заховай, а якщо потрібна буде моя допомога, дістань її — і я з’явлюся з усіма левами.
Ставраїтос заховав шерсть і пішов собі.

Так він мандрував довго, аж поки сповнилось йому двадцять років.
Раз рибалка заплив у відкрите море. Коли бачить — на крутій хвилі сидить серед піна русалка
— Настав час,— мовила вона до рибалки,— віддавай свого сина.
Що робити бідному рибалці?
Другого дня він питає сина:
— Може, підеш зі мною на рибалку?
— Піду, тату.

Вийшли вони в море, а батько плаче, й обнімає, і цілує свого сина.
— Чого ти плачеш? — спитав Ставраїтос.
Але рибалка не встиг мовити й слова. На човен накотилася велика хвиля, і русалка, що була на гребені, схопила хлопця й разом із ним зникла під водою.
Нещасний рибалка плачучи повернувся додому.
Він сказав жінці, що на морі знявся шторм і велика хвиля поглинула їхнього сина.
Вбравшися в чорний одяг, вони довго, плакали-тужили, побивалися за Ставраїтосом.

А Ставраїтос із русалкою опустилися на морське дно і ввійшли в кришталевий палац, прикрашений перлами. Русалки у віночках із водоростей посадовили їх за багатий стіл.
Після обіду русалка повела Ставраїтоса у кришталеву кімнату на верхньому поверсі палацу й замкнула його там.
Бідний хлопець не знав, що йому робити. Але не втрачав надії вибратися звідси.
Невдовзі до кімнати зайшла маленька русалка з наїдками та напитками.
— Скажи мені, русалочко,— спитав Ставраїтос,— нащо русалка замкнула мене тут?
— Щоб зробити тебе напіврибою, напівлюдиною. Вона хоче, щоб ти їй прислужував: приносив перли, черепашки, різну рибу на обід. І я була колись царівною. Русалка викрала мене з корабля мого батька.

Як і тебе, замкнула в цю кімнату. Щодня вона водила мене поплавати в морі, глянути на сонце, подихати повітрям. Але втекти звідси неможливо, бо береги дуже далеко. Так мої ноги поволі зрослися і стали хвостом. Я вже не пам’ятаю своїх батьків, і не дуже мені кортить повернутися до них.
Ставраїтос був у розпачі.
— А де зараз русалка? — спитав він.
— Пішла ще до однієї царівни, яку хоче зробити русалкою. Гарна царівна, не намилуєшся!..
— До якої царівни?
— До Хрісавгі. Якось вона каталася на човні, а її віднесло у відкрите море. А тут і русалка наспіла.
— Хрісавгі! — вигукнув Ставраїтос.— Це ж наша царівна. У палаці думають, що вона втопилася.
— Іж,— сказала русалочка,— бо скоро прийде хазяйка.

Ставраїтос наївся, напився і задумався. Аж тут приходить русалка.
— Ходімо трохи поплаваєш!
— Ходімо! — зрадів Ставраїтос.— Я дуже люблю море. Так мені хочеться стати рибою!
— Станеш,— засміялася русалка,— тільки навчись спочатку плавати, як риба.
— Русалко,— почав хлопець,— мені здалося, що в твоєму палаці живе Хрісавгі, наша царівна. Це правда?
— Суща правда.
— Чи не зробила б ти мені послугу?
— Яку?
— Відпусти її поплавати зі мною, а я розкажу їй різні новини з землі.
— Хай плаває!

Вона невдовзі привела Хрісавгі і залишила їх самих, бо була певна, що нікуди вони не дінуться.
— Хрісавгі,— мовив Ставраїтос,— нумо мерщій на поверхню!
— Я вже не раз випливала, та навколо — ні тобі берега, ні корабля.
— Попливімо!
Тільки вони випливли на поверхню, Ставраїтос витяг орлине перо і промовив:
— Орле, рятуй нас!
Не встиг він доказати, як прилетів орел і каже:
— Сідайте на мене хутчій!
Ставраїтос і Хрісавгі сіли на орла, і той відніс їх на берег.
— Ходімо спочатку до нас,— запропонував хлопець,— тут близько. Я дізнаюся, як там мої батьки, а потім відведу тебе додому.
— Ходімо,— погодилась царівна.

Прийшли вони до батьків Ставраїтоса, а ті очам своїм не вірять — перед ними стояв живий і здоровий син.
Ставраїтос розказав про свої пригоди, а потім відвів до палацу царівну. Скільки було радості!
Зібрався хлопець додому, а царівна каже батькам:
— Якщо ваша ласка, видайте мене заміж за Ставраїтоса. Він — мій рятівник.
— Ми дуже вдячні Ставраїтосу, люба, але хочемо, щоб ти вийшла заміж за царевича, а не за сина рибалки. Тільки царевич — рівня тобі.
— За іншого я не піду!
Але батьки не погоджувалися.
Повернувся Ставраїтос додому, замкнувся в своїй кімнаті і ні до кого не виходив.
Так він сидів довго, не знаючи, що далі робити.
«Краще б вона залишилася русалкою, тоді ніхто не розлучив би нас»,— думав він.
Царівна відмовилася їсти й пити; вночі вона не спала, думаючи про Ставраїтоса.
Тим часом цар знайшов для доньки нареченого — царевича. Але царівна й слухати про нього не схотіла.

Час минав. Несподівано розійшлася чутка, що сусідній цар об’явив батькові Хрісавгі війну. Той зібрав військо і вийшов на поле бою, але не міг вистояти проти натиску ворога.
Цар не знав, як вийти зі скрути.
Коли це перед ним, мов з-під землі, виріс Ставраїтос.
— Царю,— мовив хлопець,— збери всіх своїх вояків, що лишилися, і виступай проти ворога. Решту я беру на себе.
Цар уже не вірив у перемогу, але зібрав вояків і знову вийшов на поле бою. Проти нього виступило грізне військо, в якому на місце одного вбитого ставало десять інших вояків. Цар розгубився. Але тут з’явився Ставраїтос верхи на левові.
— Виручай, леве,— мовив він.
За мить збіглося стільки левів, що вороги покидали зброю й побігли світ за очі.
Повернувся цар до палацу, підвів до Ставраїтоса свою царівну та й каже:
— Ти врятував нас од загибелі. Віддаю тобі улюблену доньку, бо інші її не варті.
Відгуляли весілля. Ставраїтос із Хрісавгі прожили щасливо в парі до глибокої старості.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Грецькі народні казки”

Переклад – Степаненко В. І,

Видавництво : “Веселка”

Київ, 1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: