Рване вушко

На краю лісу, серед високої соковитої трави, жила кролиця Моллі Пухнастий Хвостик зі своїм сином – маленьким пухнастим кроликом. Минуло лише три тижні, як він народився.

От якось мама вирушила по смачну моркву для малюка, а йому наказала:

– Сиди тихо і мовчи, що б не сталося.

Але ніхто і не турбував кролика. Лише тільки сонечко неквапливо повзало по травинці прямо перед його очима.

Маленький кролик був дуже слухняним сином.

І коли сонечко поволі перебралося з травинки на його мордочку і поповзло далі, кролик навіть не поворухнувся.

Але раптом він почув тихий шурхіт сухого листя з сусідніх кущів.

Дивний це був шурхіт. “Хто б це міг бути?” – подумав маленький кролик. Він витягнув шию і висунув з трави свій цікавий блискучий ніс.

Страшенна паща змії з довгим, роздвоєним на кінчику язиком нерухомо зависла над кроликом.

– Ой, – скрикнув маленький кролик. Малюк навіть не знав, хто це, але так злякався, що з жахом відскочив від змії.

Але змія зі швидкістю блискавки зробила випад і схопила його зубами за вухо. В одну мить потужні чорні кільця обвилися навколо крихітного тільця кроленяти і почали повільно стискатися.

– Мамо! – крикнув малюк.

Але Моллі Пухнастий Хвостик вже почула його крик з глибини лісу і мчала стрілою на допомогу синові.

Коли мами захищають своїх дітей, вони нікого не бояться.

Мама Моллі підстрибнула і вдарила ворога задніми лапами. Змія випустила вухо малюка і злісно зашипіла. Знову кинулася Моллі на ворога і гострими кігтями поранила чорну лускату шкіру.

Нарешті змія послабила кільця, і кроленя вистрибнуло з її смертельних обіймів.

– Біжи за мною, – крикнула мама Моллі і помчала геть від страшного місця.

Моллі на бігу оглядалася назад і стежила за кроликом. Кроленя бігло за нею, ні на крок не відстаючи від білосніжного маминого хвостика.

Після цієї зустрічі зі змією ліве вухо кролика назавжди зберегло сліди укусу. Так і стали всі називати кролика – Рваним Вушком. Тепер вони оселилися на болоті, неподалік від ферми старого Оліфанта. Тут ріс соковитий очерет, а зарості колючого терну були чудовим захистом від хижаків.

Рване Вушко швидко підростав, і Моллі цілими днями навчала його науці лісового життя. Малюк вчився знаходити їжу, пити краплі чистої роси, плутати сліди і ховатися.

– Стій! – командувала Моллі, і кроленя завмирало, і тоді його важко було відрізнити від купини або сірого пенька.

Рване Вушко вивчив сигнали кролячого “телеграфу”. Один удар задніми лапами по землі – це “Йди сюди”, два удари – “Небезпека!” Три удари – “Усім тікати”.

Ось як проходили заняття. Моллі ховалася в гущавині і звідти подавала сигнал “Йди сюди”. Рване Вушко біг її шукати. Іноді він втрачав терпець і гукав її, але вона не відгукувалася.

Доводилося кроленяті вчитися знаходити матір за запахом. До кінця літа він умів плутати сліди, ховатися у колючому терні, маскуватися в траві, плавати і вгадувати напрямок вітру.

Оліфант, старий фермер, обгородив свою садибу колючим дротом, щоб худоба не розбрелася з ферми. Цим часто користувалися кролики. Вискочать у поле прямо перед носом лисиці, вона – за ними.

А бешкетники прошмигнуть під огорожею і спокійнісінько спостерігають, як лисиця намагається пролізти крізь колючий дріт.

Якось Рване Вушко потрапив до рук самого Оліфанта. Фермер був доброю людиною і любив тварин. Він обережно узяв Рване Вушко за вуха і виніс його за огорожу.

– Рости великий, – сказав Оліфант і випустив кролика.

Рейнджер, мисливський пес старого фермера, любив ганяти його по полю, а від кішки доводилося рятуватися плавом по воді.

Так з кожною новою пригодою Рване Вушко набирався досвіду та сил.

Він тепер запросто міг обдурити сову чи яструба, ховаючись у кущах шипшини. Рване Вушко став розуміти, що слід більше покладатися на свою кмітливість, ніж на жвавість і прудкість ніг.

Настав січень. Перший сніг випав і одразу ж розтанув.

Мама Моллі вирушила вглиб лісу по брусничне листя – найкращий засіб від застуди.

Рване Вушко вийшов на галявину погрітися під скупими променями зимового сонечка. З димаря хати старого Оліфанта підіймався димок, а в коморі за хатою почалося ранкове життя.

Який чудовий аромат долинув до кролика. “Здається, господиня годує свиней свіжим капустяним листям, – сумно подумав Рване Вушко. – Ото мені вчора пощастило поласувати ними в коморі!”

Кролик став підкрадатися до комори, але згадав, чому його вчила мама Моллі: “Ніколи не ходи два дні поспіль в одне й те ж саме місце, бо людина тебе чекатиме і зловить”.

Тож Рване Вушко засмучено зітхнув і пішов подалі, куди не долинав запах капусти. Аж тільки опівдні кролик пообідав клаптиком мокрого сіна з копиці фермера Оліфанта.

Моллі повернулася тільки під вечір. Погода різко погіршилася, піднявся вітер, пішов колючий дрібний сніг. Мама Моллі і Рване Вушко сховалися в купі хмизу і стали готуватися до сну.

У цей час вийшла на полювання лисиця. “Гарний час для полювання, – міркувала Лисиця. – Ці кролики, напевно, тільки й думають про те, як сховатися від вітру, ніхто не чекає на мене”.

Лисиця, як усі мешканці лісу, тримала ніс за вітром, і шлях її лежав повз купу хмизу.
От тоді вона й відчула сплячих кроликів.

“Вітер дме на мене, отже, кролики не почують мій запах”, – задоволено подумала Лисиця і почала підкрадатися.

Проте, як не старалася Лисиця, все ж таки одна гілка хмизу хруснула під її ногою. Моллі миттєво прокинулася.

Вона тихо розбудила Рване Вушко, доторкнувшись до нього вусиками, і, коли Лисиця стрибнула, мама кролиця і кролик кинулися в різні сторони.

Моллі помчала назустріч вітру, щоб привабити лисицю своїм запахом і дозволити Рваному Вушку втекти до лісу.

Перед нею була тільки одна дорога – через болото. “Важка Лисиця буде провалюватися у підмерзлий мул і не наздожене мене”, – подумала Моллі.

Так воно й сталося, але за болотом був ставок. Моллі в нерішучості зупинилася на березі.

Але ось знову з’явилася Лисиця. Робити нічого. Моллі сміливо стрибнула в прибережні очерети ставка і з головою пірнула у крижану чорну воду.

Лисиця стрибнула за нею, але вода обпекла її холодом, і вона вся мокра швиденько вилізла на берег.

Моллі прищулила вуха і щосили запрацювала лапками, але поривчастий зустрічний вітер дув в її обличчя, і Моллі здавалося, що вона пливе на одному місці. Лапки її вже втомилися молотити по воді.

Нарешті сніг і крига, що швидко намерзала навколо, зовсім зупинили безстрашну кролицю. Моллі здалася, і її лагідні, розумні очі закрилися назавжди. Немає більше Моллі…

А Рване Вушко тим часом кинувся на допомогу і несподівано зустрівся ніс до носа з лисицею. Кролик не розгубився і рвонув щосили до своєї пастки для лисиць – огорожі з колючого дроту.

Лисиця помчала за ним. Але, як і задумав Рване Вушко, Лисиця вперлася своєю мордою в колючий дріт огорожі. Кролик проліз під огорожею і швидко побіг назад, на берег ставка до мами.

Рване Вушко відчайдушно кликав маму, тупотів лапками, подавав умовні сигнали, шукав сліди. Усе марно. Моллі не озивалася…

Минули роки. Наука відважної мами кролиці не пройшла даремно. Вона передала свій досвід і знання синові, і він виріс розумним, хоробрим кроликом, і вже не боявся ніяких ворогів.

Рване Вушко залишився жити на болоті. Нещодавно він привів красуню дружину з коричневим блискучим хутром, і у молодій родині з’явилося п’ять симпатичних пухнастих кроленят.

І його діти багато років житимуть серед рятівних тернових заростей.

Будь-хто з нас може побачити цих невтомних стрибунів, якщо знає, де і як слід тупнути, щоб покликати їх.