Рване вушко

На краю лісу, серед високої соковитої трави, жила кролиця Моллі Пухнастий Хвостик зі своїм сином – маленьким пухнастим кроликом. Минуло лише три тижні, як він народився.

От якось мама вирушила по смачну моркву для малюка, а йому наказала:

– Сиди тихо і мовчи, що б не сталося.

Але ніхто і не турбував кролика. Лише тільки сонечко неквапливо повзало по травинці прямо перед його очима.

Маленький кролик був дуже слухняним сином.

І коли сонечко поволі перебралося з травинки на його мордочку і поповзло далі, кролик навіть не поворухнувся.

Але раптом він почув тихий шурхіт сухого листя з сусідніх кущів.

Дивний це був шурхіт. “Хто б це міг бути?” – подумав маленький кролик. Він витягнув шию і висунув з трави свій цікавий блискучий ніс.

Страшенна паща змії з довгим, роздвоєним на кінчику язиком нерухомо зависла над кроликом.

– Ой, – скрикнув маленький кролик. Малюк навіть не знав, хто це, але так злякався, що з жахом відскочив від змії.

Але змія зі швидкістю блискавки зробила випад і схопила його зубами за вухо. В одну мить потужні чорні кільця обвилися навколо крихітного тільця кроленяти і почали повільно стискатися.

– Мамо! – крикнув малюк.

Але Моллі Пухнастий Хвостик вже почула його крик з глибини лісу і мчала стрілою на допомогу синові.

Коли мами захищають своїх дітей, вони нікого не бояться.

Мама Моллі підстрибнула і вдарила ворога задніми лапами. Змія випустила вухо малюка і злісно зашипіла. Знову кинулася Моллі на ворога і гострими кігтями поранила чорну лускату шкіру.

Нарешті змія послабила кільця, і кроленя вистрибнуло з її смертельних обіймів.

– Біжи за мною, – крикнула мама Моллі і помчала геть від страшного місця.

Моллі на бігу оглядалася назад і стежила за кроликом. Кроленя бігло за нею, ні на крок не відстаючи від білосніжного маминого хвостика.

Після цієї зустрічі зі змією ліве вухо кролика назавжди зберегло сліди укусу. Так і стали всі називати кролика – Рваним Вушком. Тепер вони оселилися на болоті, неподалік від ферми старого Оліфанта. Тут ріс соковитий очерет, а зарості колючого терну були чудовим захистом від хижаків.

Рване Вушко швидко підростав, і Моллі цілими днями навчала його науці лісового життя. Малюк вчився знаходити їжу, пити краплі чистої роси, плутати сліди і ховатися.

– Стій! – командувала Моллі, і кроленя завмирало, і тоді його важко було відрізнити від купини або сірого пенька.

Рване Вушко вивчив сигнали кролячого “телеграфу”. Один удар задніми лапами по землі – це “Йди сюди”, два удари – “Небезпека!” Три удари – “Усім тікати”.

Ось як проходили заняття. Моллі ховалася в гущавині і звідти подавала сигнал “Йди сюди”. Рване Вушко біг її шукати. Іноді він втрачав терпець і гукав її, але вона не відгукувалася.

Доводилося кроленяті вчитися знаходити матір за запахом. До кінця літа він умів плутати сліди, ховатися у колючому терні, маскуватися в траві, плавати і вгадувати напрямок вітру.

Оліфант, старий фермер, обгородив свою садибу колючим дротом, щоб худоба не розбрелася з ферми. Цим часто користувалися кролики. Вискочать у поле прямо перед носом лисиці, вона – за ними.

А бешкетники прошмигнуть під огорожею і спокійнісінько спостерігають, як лисиця намагається пролізти крізь колючий дріт.

Якось Рване Вушко потрапив до рук самого Оліфанта. Фермер був доброю людиною і любив тварин. Він обережно узяв Рване Вушко за вуха і виніс його за огорожу.

– Рости великий, – сказав Оліфант і випустив кролика.

Рейнджер, мисливський пес старого фермера, любив ганяти його по полю, а від кішки доводилося рятуватися плавом по воді.

Так з кожною новою пригодою Рване Вушко набирався досвіду та сил.

Він тепер запросто міг обдурити сову чи яструба, ховаючись у кущах шипшини. Рване Вушко став розуміти, що слід більше покладатися на свою кмітливість, ніж на жвавість і прудкість ніг.

Настав січень. Перший сніг випав і одразу ж розтанув.

Мама Моллі вирушила вглиб лісу по брусничне листя – найкращий засіб від застуди.

Рване Вушко вийшов на галявину погрітися під скупими променями зимового сонечка. З димаря хати старого Оліфанта підіймався димок, а в коморі за хатою почалося ранкове життя.

Який чудовий аромат долинув до кролика. “Здається, господиня годує свиней свіжим капустяним листям, – сумно подумав Рване Вушко. – Ото мені вчора пощастило поласувати ними в коморі!”

Кролик став підкрадатися до комори, але згадав, чому його вчила мама Моллі: “Ніколи не ходи два дні поспіль в одне й те ж саме місце, бо людина тебе чекатиме і зловить”.

Тож Рване Вушко засмучено зітхнув і пішов подалі, куди не долинав запах капусти. Аж тільки опівдні кролик пообідав клаптиком мокрого сіна з копиці фермера Оліфанта.

Моллі повернулася тільки під вечір. Погода різко погіршилася, піднявся вітер, пішов колючий дрібний сніг. Мама Моллі і Рване Вушко сховалися в купі хмизу і стали готуватися до сну.

У цей час вийшла на полювання лисиця. “Гарний час для полювання, – міркувала Лисиця. – Ці кролики, напевно, тільки й думають про те, як сховатися від вітру, ніхто не чекає на мене”.

Лисиця, як усі мешканці лісу, тримала ніс за вітром, і шлях її лежав повз купу хмизу.
От тоді вона й відчула сплячих кроликів.

Сторінки: 1 2