TOU

Салім-богатир

Таджицькі народні казки

Було це чи ні, та жив колись падишах, і правив він сімома країнами. Одного разу покликав падишах своїх візирів і сказав:

– Знайдіть мені жінку, кращої від якої не було б у цілому світі.

Ходили вони, ходили, шукали, шукали, а дівчини, яка припала б володареві до серця, знайти не могли. Засмутився падишах і, щоб тугу розвіяти, поїхав на полювання.

Полював він кілька днів, а коли вертався додому, побачив на дувалі в одному селі зграю горобців і пустив на них сокола. У погоні за горобцями сокіл залетів на подвір’я.

Відчинив падишах ворота, дивиться, а його сокола держить у руках вродлива дівчина. Як побачив її володар, так і закохався. Не до сокола, повернув коня й помчав до палацу, скликав візирів і мовив:

– У отому селі живе чарівна дівчина. Підіть і висватайте її.

Та дівчина була дочка пастуха. Прийшли візирі, постукали у ворота. Назустріч їм вийшов господар, запросив до хати й почастував як годиться. Уже вечоріло, коли старший візир звернувся до пастуха:

– Чому не питаєш, звідки ми й куди йдемо?

– Я був певний, що ви прийшли до мене в гості, – мовив господар, – а коли не так, то скажіть, звідки ви й куди прямуєте.

– Ми й справді прийшли до тебе, – відказав той візир,– та не в гості. Ми – старости. Прислав нас сюди падишах. Хоче бути твоїм зятем. Пристаєш на це?

«Він володар над сімома країнами, а я простий пастух. Скажу так – забере дочку, скажу ні – все одно забере. Краще не перечити»,– подумав господар і дав згоду.

Сім днів і сім ночей у всіх сімох країнах справляли весілля. Незрівнянна дівоча врода дедалі дужче полонила падишаха. Не було в нього іншого бажання, як бути поруч із дружиною.

Минали дні, тижні, місяці. Дружина народила сина, і володар піклувався лише про неї.

Нарешті зібралися найзнатніші вельможі, прийшли до падишаха й спитали, чому він занедбав державні справи.

– Я більше не царюватиму,– відповів той.– Доки виросте мій син Салім, державою правитиме старший візир.

Зібрав деякі свої пожитки, і разом із дружиною подався геть.

Хлопчика взяв на виховання візир. Царенко ріс швидко: за день – як за два, за два – як за чотири, за тиждень – як за чотири тижні, за місяць – як за чотири місяці. Бачить візир, малий так хутко росте, що незабаром відбере в нього владу, й вирішив якось цьому перешкодити. А в тому царстві жила баба-чаклунка. Покликав її візир і попросив допомогти йому. Нарадились удвох.

Вийшла стара на дорогу, де часто гуляв Салім, і сіла прясти, царенко саме грав у бабки. Раптом бабка влучила я прядку й зламала її.

– Ох ти, безбатченку злощасний, зламав мені прядку, – вдала, що дуже розсердилася, стара.

– Бабусю, чого ви мене безбатченком називаєте? – спитав Салім.– Мій батько живий Він падишах і править сімома країнами.

– Ех ти, дурнику, – мовила баба,– це не твій батько, а візир його. Твої батько з матір’ю кудись подалися, і ніхто не знає, де вони тепер. Якщо не віриш, запитай візира.

Салім одразу пішов до візира й спитав:

– Скажіть правду, ви мій батько чи ні?

– Ні, – відповів той,– твій батько з матір’ю кудись поділися. Якщо хочеш побачити їх, піди й пошукай.

– Звичайно, хочу, – мовив Салім. Він хутко зібрався й вирушив з дому.

Іде він, іде, а назустріч йому богатир, сімома млиновими каменями грається. Заступив Салімові дорогу й питає:

– Куди йдеш, хлопче?

– А ти хто такий і куди прямуєш? – царенко йому.

– Мене звати Підіймикаменем, а йду боротися із Салімом-богатирем.

– Я брат Саліма-богатиря. Хто зможе подужати мене, той і його подужає.

Почали вони боротися. Три дні змагалися, але ніхто не переміг. На четвертий день схопив Салім Підіймикаменя й з усієї сили кинув ним об землю.

А Підіймикамінь і каже:

– Ти мене подужав. Збережи мені життя. В дорозі удвох таки краще, ніж одному. Куди ти, туди й я, що звелиш – усе зроблю.

Відпустив його царевич. Підвівся Підіймикамінь і каже:

– Ти Салім-богатир, бо крім нього, ніхто мене не поборе. Ідуть вони вдвох, а назустріч їм богатир: вивернув з корінням два чинора й грається ними.

– Куди йдете? – питає.

– А хто ти такий і куди прямуєш? – Салім йому.

– Мене звати Верничинором, а йду боротися із Салімом- богатирем,– відповів незнайомець.

– Я Салім-богатир.

Почали боротися. Салім і цього богатиря кинув об землю і той промовив:

– Збережи мені життя. В дорозі утрьох краще, ніж удвох. Куди ти, туди й я, що звелиш, – усе зроблю.

– Салім-богатир відпустив його. Було їх двоє, а стало троє.

Довго йшли, аж дісталися річки. На березі лежав богатир.

Як потягне він у себе воду, річка міліє, а випускає – знову стає повноводою.

Підійшов до нього Салім і питає:

– Хто ти такий і що тут робиш?

– Звати мене Пийводою, – відповів той,– а чекаю на

Саліма-богатиря.

– Що тобі треба від нього?

– Хочу боротися з ним.

– Я Салім-богатир, давай боротися.

Салім і цього богатиря кинув об землю, і той промовив:

– Ей, богатир, я скоряюсь тобі. Візьми мене з собою, може колись у пригоді стану.

Салім і на його прохання зважив. Було їх троє, а стало четверо. Ідуть вони, йдуть, аж дійшли до одного міста.

– Відпочиньте трохи,– сказав Салім, – а я піду роздобуду чогось попоїсти.

Товариші погодилися. Заходить богатир до міста, дивиться – кухар варить плов аж у десятьох казанах, а навколо чекають сорок череванів. Підійшов Салім до кухаря й каже:

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таджицькі народні казки”
Упорядник  і перекладач – О. Шокало
Видавництво: “Веселка”
М. Київ, 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: