Самі винні

Збудували собі Заєць з Зайчихою невеличку хатинку у лісі. Все навколо прибрали, розчистили та підмели. Залишилося тільки великий камінь з дороги прибрати.
— Давай відтягнемо його кудись убік! – Запропонувала Зайчиха.
– Ану його! – відповів Заєць. – Нехай лежить, де лежав! Кому треба, той його обійде!

І лишився камінь лежати біля ганку.
Якось біг Заєць додому з городу. Забув, що камінь на дорозі лежить, спіткнувся об нього і розквасив собі носа.
– Давай приберемо камінь! — знову запропонувала Зайчиха. – Дивись, як ти забився.
— Нема в мене бажання його чіпати! — відповів Заєць. – Буду я з ним возитися!

Іншого разу несла Зайчиха каструлю з гарячим борщем. Задивилася на Зайця, який за столом сидів, по столу ложкою гримав, і забула про камінь. Налетіла на нього, борщ розлила, сама обшпарилася. Горе, та й годі!
– Давай, Заєць, приберемо цей клятий камінь! — благала Зайчиха. — Не рівна година, хтось через нього голову собі зламає.
– Нехай лежить, де лежав! — відповів упертий Заєць.

Запросили якось Заєць та Зайчиха свого старого друга Михайла Івановича на святковий пиріг.
— Прийду, — пообіцяв Михайло Іванович. — Пиріг ваш, а мед мій буде.
У призначений день вийшли зайці на ганок дорогого гостя зустрічати. Бачать: поспішає Михайло Іванович, велику бочку з медом до грудей обома руками притискає, під ноги собі не дивиться.
Замахали Заєць із Зайчихою лапками:
– Камінь! Камінь!

Не зрозумів Ведмідь, що йому зайці з ганку кричать, чому махають лапками, і налетів на камінь. І так на нього налетів, що перекинувся через голову і всією своєю тушею прямо на заячий будиночок. Бочку з медом розбив, хатку заячу розвалив.
Вхопився Ведмідь за голову. Плачуть зайці від горя.
А чого плакати? Самі винні!