Самопожертва Децієв Мусів

Незабаром римляни відбудували своє місто, а потім відновили війни в Італії. Одним із найзавзятіших їх противників були самніти, народ, який жив у Центральній Італії. Римляни неодноразово з ними воювали. Під час першої війни римське військо під командуванням консула Авла Корнелія Корна зайшло в глибоку лісисту ущелину і виявилося оточеним з усіх боків ворогами. Здавалося, загибель римлян була неминуча. Один із командирів римської армії Публій Децій Мус побачив, що стратегічно важлива вершина, що нависає над самнітським табором, не зайнята ворогами. Він попросив у консула загін і потихеньку піднявся з ним на вершину. Самніти помітили їх тільки тоді, коли римляни опинилися прямо над ними, були вражені і не знали, що робити. Одні хотіли переслідувати основну римську армію на чолі з консулом, але побоювалися, щоб загін Муса не вдарив їм у тил. Інші, бачачи, що загін Муса невеликий, пропонували спочатку знищити його, але не могли дійти згоди, як це краще зробити: чи оточити, щоб відрізати від основного війська, чи дати спуститися, щоб у зручнішому місці скористатися своєю чисельною перевагою . Мус теж ніяк не міг збагнути, чому вороги, що настільки перевершували його чисельністю, не намагаються нічого зробити. Тим часом, скориставшись метушні в самнітському таборі, консул спокійно вивів своїх воїнів з небезпечного місця.

Настала ніч. Мус розумів, що далі залишатися тут не можна, інакше їх буде знищено. Але шлях до своїх перегороджував самнітський табір, тож з’єднатися з армією консула можна було, пройшовши через цей табір. І ось римляни потихеньку спустилися з вершини і стали обережно проходити між сплячими самнітами. Випадково один римлянин зачепив щит сплячого ворога, щит упав, і його дзвін розбудив самніта. Той схопився, нічого не розуміючи спросоння. Тоді Мус наказав виголосити войовничий клич і прориватися з боєм. Приголомшені самніти схопилися й заметушилися. Вони не могли зрозуміти, чи основна римська армія зайняла їх табір, чи напав загін Муса. Скориставшись замішанням ворога, римляни прорвалися через самнітських вартових і вийшли до своїх. Щоб повернення виглядало урочистішим, Мус наказав своїм воїнам дочекатися світанку. А вранці на очах у всіх, під радісні привітання його загін урочисто увійшов до табору. Консул нагородив усіх воїнів. Сам Мус отримав вінок з трави, зрізаної на місці облоги, яким римляни нагороджували тих, хто врятував місто чи військо від облоги, і дубовий вінок, яким відзначали тих, хто врятував громадян. Так Рим вшанував героя, який урятував римське військо від неминучої загибелі. Але це був останній подвиг Муса.

Через кілька років Публій Децій Мус був обраний консулом разом із Тітом Манлієм Торкватом. У цей час точилася війна між римлянами та латинами. Обидва супротивники були близькими родичами, тому іноді здавалося, що ця війна — громадянська. Латини часто брали участь у війнах разом з римлянами, добре знали їхню тактику та звичаї, що робило війну з ними особливо важкою та небезпечною. Обидва консули вирушили на цю війну. І ось перед вирішальною битвою їм обом приснився той самий сон. Консулам з’явився чоловік, величніший, ніж звичайний смертний, і оголосив, що той полководець, який прирече себе і військо супротивника підземним богам, забезпечить перемогу своєму війську. Вранці обидва консули розповіли один одному про сон. Вирішили, що той командувач пожертвує собою, чиє військо почне відступати. Перед битвою, як це було прийнято, жреці ворожили над печінкою жертовних тварин. Виявилося, що на сприятливому боці печінки верхній відросток був пошкоджений, що обіцяло нещастя, і цей відросток ворожбит показав саме Мусі. В іншому, як сказав жрець, боги сприятливо прийняли жертву.

Римські війська вишикувалися, як завжди. Манлій командував правим крилом армії, Мус – лівим. І ось ліве крило, не витримавши натиску супротивника, почало відступати. Тоді Мус звернувся до жерця Марка Валерія, який перебував у війську, щоб той допоміг йому приректи себе в жертву за всіма правилами. Під керівництвом жерця він покрив свою голову і підніс молитви Янусу, Юпітеру, Марсу та іншим богам, просячи дарувати перемогу римлянам і прирікаючи себе та ворогів на жертву богам пекла. Промовивши цю молитву, Мус кинувся на ворогів, розкидаючи їх навколо себе. Всім здалося, що він став величнішим, ніж звичайна людина. Вороги на якийсь час навіть завмерли від страху, побачивши його, але, відбігши подалі, обсипали його стрілами. Коли ж Децій Мус упав вбитий величезною кількістю стріл, римляни, натхненні подвигом свого консула, з подвоєною силою вдарили по ворогах. Ті, вражені жахом, кинулися тікати. Перемога римлян була повною. І забезпечена вона була самопожертвою Публія Деція Муса.

Син загиблого консула, також Публій, прославився не менше за батька. Він обіймав багато посад у римській державі, чотири рази був обраний консулом. Тричі його колегою ставав Квінт Фабій Максим. Так було і в останнє його консульство. Того року проти Риму об’єдналися всі його вороги: самніти та етруски, галли та умбри. Головною ареною війни стала Етрурія. Туди і вирушили обидва консули. Зустріч з ворогами відбулася біля міста Сентіна. Обєднаним силам двох римських консульських армій протистояли об’єднані сили противника. Незадовго до того галли знищили один римський загін і тепер були горді своєю перемогою. Вони показували римлянам насаджені на свої списи голови вбитих римських воїнів і співали переможні пісні. Щоб хоч якось зменшити чисельність ворогів, консули наказали одному з своїх підлеглих напасти на етруське місто Клузій. Дізнавшись про це, етруски залишили об’єднані сили та вирушили рятувати свої землі.

Коли супротивники були вже готові до битви, раптом полем між ними побігла лань, яку переслідував вовк. Побачивши війська, що стояли в повному озброєнні, звірі розгубилися і кинулися в різні боки. Лань побігла до табору галлів, а вовк — до римлян. Римляни розступилися і дали звірові пробігти крізь їхній стрій. Галли ж, весело кричачи, зловили лань і закололи її. Тоді один із римських воїнів, обізнаний у релігійних справах, сказав, що все це – знак богів: галли вбили священну тварину Діани, а вовк Марса, що нагадує про Марсове плем’я і засновника Риму, залишився неушкодженим. Це надихнуло римлян. Праве крило римської армії, що стояло проти самнітів, очолив Фабій, ліве, проти якого вишикувалися галли, — Мус. І почалася битва.

Фабій, людина похилого віку, який мав величезний військовий досвід, навмисне затягував бій, бо знав, що і самніти, і галли страшні своїм першим натиском, а якщо їм не вдавалося перемогти супротивника миттєво, вони швидко видихалися і билися вже не так запекло. А Мус, хоча теж далеко не новачок у військових справах, був все ж таки молодший і імпульсивніший. Тому він відразу ж кинувся в бій, причому сам на чолі кінноти боровся з ворогами. У розпал битви галли застосували ще зовсім невідомий римлян прийом. Раптом їхній стрій розступився, і на римлян рушили гальські колісниці та вози. У шум битви втрутився гуркіт коліс і оглушливий стукіт копит. Коні римських вершників злякалися гуркоту і повернули назад. Даремно вершники намагалися стримати їх. Коні, ніби збожеволівши, мчали по полю в різні боки, скидаючи з себе вершників. Паніка перекинулася і на піхоту, і галльські колісниці та вози вільно пройшли через розірваний стрій римської армії. Відразу з подвоєною силою накинулася на римлян і галльська піхота. Поразка здавалася неминучою.

Побачивши це, і не маючи сил стримати тікаючих, Мус згадав про подвиг свого батька. Він звернувся  до нього і вирішив теж віддати себе Землі та підземним богам, щоб здобути перемогу для римської армії. Він наказав понтифіку Марку Лівію, що знаходився поруч, зробити з ним те ж саме, що один з його попередників зробив з його батьком. До проклятть і заклятть, виголошних свого часу батьком, Мус-молодший додав, що він звертає своє прокляття на прапори, зброю і обладунки ворогів. Місце його загибелі буде місцем винищення галлів і самнитів. Проклявши і себе, і ворогів, консул кинувся в битву і впав під ударами списів.

Загибель консула не тільки не засмутила римські лави, а, навпаки, згуртувала їх. А галли, навпаки, були ніби вражені божественним знаменням. Римляни, посиливши натиск, прорвали галльський стрій, на правому крилі армія Фабія завдала поразки самнітам. Тіло загиблого Муса знайшли не відразу, він лежав під купою ворожих трупів. Фабій влаштував своєму загиблому соратнику урочисте поховання. А коли воїни повернулися до Риму, всі прославляли не лише перемогу Квінта Фабія Максима, а й героїчну смерть Публія Деція Муса, який, як і його батько пожертвував собою заради перемоги Риму.