Санкта Мусія

“Санкта Мусія” – так  Мама Му по–своєму вимовляє назву свята «Святої Люсії», який святкують у Швеції 13 грудня.

Легенда розповідає, що в часи середньовіччя жила Люсія, яка була дружиною рибалки. Одного разу, коли він ловив рибу, розбушувалася страшна буря. Нечиста сила, яка гуляла по Землі у цю ніч, погасила маяк, і тоді Люсія вийшла на високу скелю з ліхтарем, щоб освітлювати коханому дорогу до берега.

В цей день по всій Скандинавії проходить церемонія виборів і коронації Люсії, яку наряджають у білу сукню і одягають вінок з палаючих свічок, після чого починається урочиста хода дівчат  з свічками, в білих сукнях, підперезаних червоними стрічками. Як святкували це свято в корівнику Мами Му розповідає ця казка

Справа була рано-вранці. Так рано, що, мабуть, це була ще ніч. Але в корівнику всі мешканці вже прокинулися. Вони позіхали і потягувалися. Одна з корів тихо співала.

– Сподіваюся, він прилетить, – сказала Мама Му. — Хоча ще й дуже рано.

Тук-тук-тук. У вікно корівника постукали.

– Так! – сказала Мама Му. – Ось і він!

Вона відчинила вікно.

— Привіт, Вороне, — сказала вона. – Рада тебе бачити!

— Привіт, Мамо Му, — сказав Ворон і позіхнув.

– Але що в тебе на голові? – сказала Мама Му. — Тебе не можна впізнати.

– Шолом, звичайно, – сказав Ворон.

– Му-у? – сказала Мама Му. – Шолом? Навіщо тобі шолом?

— Ну, що ви розумієте, корови? – сказав Ворон. – Зараз дуже рано. І ще дуже темно. Я майже нічого не бачу. А у лісі повно дерев! Я можу на них з льоту наштовхнутися. Тепер у мене на голові шолом і мені не боляче.

– Му-у! – сказала Мама Му. — І ти протаранив  дерево?

– Не знаю, – сказав Ворон. – У мене був шолом на голові, і я нічого не відчув.

– Ах ось як! – сказала Мама Му.

Ворон злетів. Він полетів у один бік, потім у другий, уважно вдивляючись.

– Де він? – крикнув він. – Не бачу.

Усі корови розгублено переглянулись.

– Хто він? – Запитала Мама Му.

– Сюрприз! – крикнув Ворон. – Ти сказала, що буде сюрприз. Який сюрприз? Покажи!

— А, ось що, — сказала Мама Му. — Незабаром побачиш, Вороне.

— Усі корови заспані, не те що вдень, — сказав Ворон. — Все інше як завжди.

Кілька корів тихенько співали.

– І голоси у них якісь дивні, – сказав Ворон.

– Му-у, Вороне. Це вони репетирують! Потім співатимуть.

— Співати? – сказав Ворон. — Ось ці корови співатимуть?

– Му-у. І я з ними.

– Кар-р-р! – закричав Ворон і замахав крилами. — Я сподіваюся, що це не твій сюрприз. Що не заради цього я прокинувся так рано, надів шолом і прилетів через темний ліс сюди. Ну, не для того, щоб слухати, як співають корови..

Мама Му теж тихенько співала. Вона привітно подивилася на Ворона і сказала:

– Сьогодні особливий день, Вороне. Ти знаєш, що це за день?

— Звичайно, я знаю, — швидко відповів Ворон. – Сьогодні четвер. І четвер буває щочетверга. Що у четвергові такого особливого?

— Сьогодні день Мусії— сказала Мама Му.

– Що що? — спитав Ворон і почав одягати шолом.

– День Мюсії.^*

– Мені час додому! – сказав Ворон. – Ех! Цей день називається Днем Святої Люсії. Бувай! – Він застебнув шолом і стрибнув на вікно.

– Вона йде! – крикнула Мама Му. – Сюрприз. Виглянь у віконце! Як гарно!

Вони почули пісню Люсії.

Усі корови замукали, їм теж здавалося, що це дуже гарно. Ворон обернувся в інший бік.

– Допоможіть, привид! – закричав він. — Іде сюди! Де сховатися

— Му, Ворон, — сказала Мама Му. — Це не привид. Це жінка господаря. На ній одяг Люсії. Подивися, як це гарно!

Ворон навіть не хотів дивитися. Він засунув голову в сіно.

– Не може бути! – кричав він. – Вона горить!

— Перестань кричати та махати крилами, — сказала Мама Му. – Вона не горить. У неї на голові свічки!

Ворон злетів. У найдальшому кутку корівника він знайшов вогнегасник і потягнув його до дверей. Він кричав і махав крилами.

— Господиня горить! – кричав він. — Якщо поспішимо, то встигнемо загасити!

– Не заважай. Вороне, – сказала Мама Му. – Посидь. Вона принесе тацю та каву для корів.

У Ворона вогнегасник впав, так він поспішав. Шум був такий, що Мама Му ледве чула спів, хоча господиня була вже біля дверей.

— Господиня горить! – кричав він. — Якщо поспішимо, то встигнемо загасити! – кричав Ворон.

— Перестань шуміти, Вороне, — сказала Мама Му. – Сідай. Зараз вона увійде. Му-у, як буде гарно!

Двері корівника відчинилися. Від свічок Люсії виходило яскраве світло. Пісня Люсії звучала голосно та виразно. Санкта Люсі-і-я!

Ворон вийняв шланг вогнегасника, направив його на господиню і натиснув кнопку!

— І-і-і-і! – закричала господиня. Перестала співати і кинула тацю на підлогу.

– Му-у! Му-у! — закричали корови.

– Зупинись, Вороне! – Закричала Мама Му. — Господиня промокне!

Але Ворон продовжував поливати господиню з вогнегасника.

Починався день. Господиня давно пішла додому.

— Му, як це було безглуздо, — говорили корови і тупотіли копитами. Вони були дуже сердиті.

Ворон сидів на сіні. Він поставив вогнегасник на місце. Мовчазний і похмурий, він здавався таким маленьким.

– Ти лив воду, Вороне, – сказала Мама Му.

– Так, я знаю, – тихо відповів Ворон.

– На господиню, – сказала Мама Му.

– Так, я знаю, – тихо повторив Ворон.

– Вона промокла, Ворон!

– Так я знаю.

— Ще, ти ввімкнув пожежну сигналізацію, Вороне! – сказала Мама Му.

— Му, му, му, — сказали інші корови.

– Я знаю, – ще тихіше відповів Ворон.

– Приїхала пожежна машина, – сказала Мама Му.

– Я знаю.

— Гасити пожежу їм не довелося! – сказала Мама Му. — Жодної пожежі не було.

– Кар-р-р, – тихо сказав Ворон. — А як же господиня?

– Вороне. Ти ж облив її водою. І вона наскрізь промокла.

– Кар-р-р. Але ж вона горіла?

– Ні, Ворон, – сказала Мама Му. — Господиня несла на голові свічки та блискітки! І ще у неї на поясі була червона стрічка. Вона була така прекрасна. Вона була Мюсія, Ворон. У Мюсії на голові мають бути свічки.

— Му-му, — всі інші корови підтримали Маму Му.

— Свято не вийшло, Ворон. Ти почав лити воду.

– Кхе-кхе, – сказав Ворон.

– Ти маєш знайти свічки, – сказала Мама Му. — І приладнати їх до наших рогів.

– Кхе-кхе, – сказав Ворон. – До рогів?

– Так. Адже у нас немає рук. Ми не зможемо запалити свічки. А ти зможеш.

– Кхе-кхе, – сказав Ворон. – Свічки?

— Так, усі корови будуть Мюсіями. Всі будуть мати свічки на рогах. Ми просимо допомогти в тебе.

– Свічки на рогах? – сказав Ворон.

– Так. І швидше, Вороне. Скоро зовсім розвидніється.

— Му-му, — всі інші корови підтримали Маму Му.

Ворон приладнав свічки до рогів і запалив їх. Корови були щасливі, вони стали такі гарні, просто дивовижно.

— Спасибі, Вороне, — сказали вони.

Одна корова захотіла прикраситись блискітками. Вона насипала їх собі на спину і стала просто чарівною. Друга корова захотіла прикраситись червоною стрічкою навколо живота. Стрічки трошки забракло. Але Ворон підтяг її і зав’язав. І ця корова стала просто красунею. Тоді всі інші корови теж захотіли, щоб їм пов’язали стрічки навколо живота. Ворон без утоми зав’язував і зав’язував стрічки.

– Тепер ми готові, – сказала Мама Му. – Му-у, до чого ж ми гарні! Яке це чудове свято – день Мюсії, Вороне.

– Му-у, – усі корови підтримали Маму Му.

— А тепер послухай пісню, — сказала Мама Му.

– Вашу пісню? — тихо спитав Ворон.

— Вона називається Санкта Мюсія. Ви готові, дівчата? – крикнула Мама Му іншим коровам.

– До-ре-му, – відповіли інші корови.

– Раз. Два. Три! – сказала Мама Му.

І вони заспівали:

Са-а-анкта Мю-ю-юсія,

Санкта Мюсія.

Му, му, му.

Пісня закінчилася. Але деякі корови все ще співали.

– Куди ти сховався, Вороне? – Запитала Мама Му.

А він заліз глибоко в сіно. Вона чула, як він там тихенько ляпав крилами.

– Пр-рекр-расно, – сказав він. – череда корів. Свічки на рогах… І я їх запалював.

– Виходь, Вороне, – сказала Мама Му. – Ти почуєш ще одну пісню.

– Допоможіть, – крикнув Ворон. – Вони знають ще одну пісню! – Він заповз ще глибше в сіно.

— «Стеффан якраз у корівник ішов» — так починається ця пісня, — сказала Мама Му.

Ворон вискочив із сіна.

– Ні! – крикнув він. — «Стеффан раз у стайню йшов» — ось як вона починається!  Не в корівник! У стайню!

– Дівчатка, ви готові? – Запитала Мама Му у корів. — Ми співатимемо, як Стеффан прийшов у корівник.

Ворон підскочив і щосили замахав крилами.

— «У стайню» —треба співати! – голосно кричав він. — І ти ще хочеш переконати мене залишитись тут і слухати череду корів зі свічками на рогах, які співають про Стеффана в корівнику?

— А ти співай з нами, Вороне, — сказала Мама Му.

– Співати з вами? – кричав Ворон. – Кар-р-р! Я швидше піду купатися! Відпустіть мене! Де мій шолом? Мені час додому! Треба говорити Люсія! Бувайте! — І він помчав із величезною швидкістю.

— Бувай, Вороне! — кричала Мама Му, а разом із нею й усі корови. Але він їх не чув. Він був уже далеко у своєму Воронячому лісі.

— У Ворона вдома багато речей, — сказала Мама Му. – А шкода. Він міг би стати нашим Стеффаном. Дівчатка, ви готові?

– До. Ре. Му-у-у…

Стеффан раз у корівник йшов

Му му му, му му му му

Він там напував своїх корів

Му му му, му му

му му

Вони були готові співати, співати і співати.

— Треба погасити свічки, щоби роги не підпалити, — сказала Мама Му.

Корови співали. Мама Му задувала свічки. Корови знімали блискітки та червоні стрічки.

Коли співи закінчилися, все повернулося до звичайного порядку. Тільки корови позіхали, та в однієї корови на кінчику хвоста залишилися блискітки.