Результати пошуку:

Санкта Мусія

Казки Юйї Вісландер

Перегляди:

231

Час читання 6 хв

Коментарі(0)

— Ще, ти ввімкнув пожежну сигналізацію, Вороне! – сказала Мама Му.

— Му, му, му, — сказали інші корови.

– Я знаю, – ще тихіше відповів Ворон.

– Приїхала пожежна машина, – сказала Мама Му.

– Я знаю.

— Гасити пожежу їм не довелося! – сказала Мама Му. — Жодної пожежі не було.

– Кар-р-р, – тихо сказав Ворон. — А як же господиня?

– Вороне. Ти ж облив її водою. І вона наскрізь промокла.

– Кар-р-р. Але ж вона горіла?

– Ні, Ворон, – сказала Мама Му. — Господиня несла на голові свічки та блискітки! І ще у неї на поясі була червона стрічка. Вона була така прекрасна. Вона була Мюсія, Ворон. У Мюсії на голові мають бути свічки.

— Му-му, — всі інші корови підтримали Маму Му.

— Свято не вийшло, Ворон. Ти почав лити воду.

– Кхе-кхе, – сказав Ворон.

– Ти маєш знайти свічки, – сказала Мама Му. — І приладнати їх до наших рогів.

– Кхе-кхе, – сказав Ворон. – До рогів?

– Так. Адже у нас немає рук. Ми не зможемо запалити свічки. А ти зможеш.

– Кхе-кхе, – сказав Ворон. – Свічки?

— Так, усі корови будуть Мюсіями. Всі будуть мати свічки на рогах. Ми просимо допомогти в тебе.

– Свічки на рогах? – сказав Ворон.

– Так. І швидше, Вороне. Скоро зовсім розвидніється.

— Му-му, — всі інші корови підтримали Маму Му.

Ворон приладнав свічки до рогів і запалив їх. Корови були щасливі, вони стали такі гарні, просто дивовижно.

— Спасибі, Вороне, — сказали вони.

Одна корова захотіла прикраситись блискітками. Вона насипала їх собі на спину і стала просто чарівною. Друга корова захотіла прикраситись червоною стрічкою навколо живота. Стрічки трошки забракло. Але Ворон підтяг її і зав’язав. І ця корова стала просто красунею. Тоді всі інші корови теж захотіли, щоб їм пов’язали стрічки навколо живота. Ворон без утоми зав’язував і зав’язував стрічки.

– Тепер ми готові, – сказала Мама Му. – Му-у, до чого ж ми гарні! Яке це чудове свято – день Мюсії, Вороне.

– Му-у, – усі корови підтримали Маму Му.

— А тепер послухай пісню, — сказала Мама Му.

– Вашу пісню? — тихо спитав Ворон.

— Вона називається Санкта Мюсія. Ви готові, дівчата? – крикнула Мама Му іншим коровам.

– До-ре-му, – відповіли інші корови.

– Раз. Два. Три! – сказала Мама Му.

І вони заспівали:

Са-а-анкта Мю-ю-юсія,
Санкта Мюсія.
Му, му, му.

Пісня закінчилася. Але деякі корови все ще співали.

– Куди ти сховався, Вороне? – Запитала Мама Му.

А він заліз глибоко в сіно. Вона чула, як він там тихенько ляпав крилами.

– Пр-рекр-расно, – сказав він. – череда корів. Свічки на рогах… І я їх запалював.

– Виходь, Вороне, – сказала Мама Му. – Ти почуєш ще одну пісню.

– Допоможіть, – крикнув Ворон. – Вони знають ще одну пісню! – Він заповз ще глибше в сіно.

— «Стеффан якраз у корівник ішов» — так починається ця пісня, — сказала Мама Му.

Ворон вискочив із сіна.

– Ні! – крикнув він. — «Стеффан раз у стайню йшов» — ось як вона починається! Не в корівник! У стайню!

– Дівчатка, ви готові? – Запитала Мама Му у корів. — Ми співатимемо, як Стеффан прийшов у корівник.

Ворон підскочив і щосили замахав крилами.

— «У стайню» —треба співати! – голосно кричав він. — І ти ще хочеш переконати мене залишитись тут і слухати череду корів зі свічками на рогах, які співають про Стеффана в корівнику?

— А ти співай з нами, Вороне, — сказала Мама Му.

– Співати з вами? – кричав Ворон. – Кар-р-р! Я швидше піду купатися! Відпустіть мене! Де мій шолом? Мені час додому! Треба говорити Люсія! Бувайте! — І він помчав із величезною швидкістю.

— Бувай, Вороне! — кричала Мама Му, а разом із нею й усі корови. Але він їх не чув. Він був уже далеко у своєму Воронячому лісі.

— У Ворона вдома багато речей, — сказала Мама Му. – А шкода. Він міг би стати нашим Стеффаном. Дівчатка, ви готові?

– До. Ре. Му-у-у…