Сарбай

Жили собі колись старі дід та баба. За все своє довге життя дітей не мали. Був у них один лише собака, який звався Сарбай. Сарбай був гарний пес, і старі дуже любили його.

Та ось у діда та баби народилася дитина. Після цього життя Сарбая стало вже іншим: господарі не звертали на нього уваги, рідко годували, і він почав худнути.

Якось побіг Сарбай у ліс і зустрів там свого старого знайомого, вовка.

— Друже Сарбай! Що тобі? — здивувався вовк.— Чого ти такий сумний?

— Раніш єдиною радістю господарів був я,— відповів Сарбай і зажурився.— А тепер народилася у них дитина, і я вже не в пошані. Важко мені стало жити.

— Не сумуй, Сарбай,— сказав вовк.— Тільки настане літо і господарі твої підуть жати хліб, я вкраду у них дитину, тоді вони знову будуть любити тебе, як і раніш.

Замислився Сарбай, але став ждати початку літа.
От воно й прийшло. Зробилося жарко. Коли дозрів хліб, почались жнива, старий із старою взяли з собою в поле дитину і заходились жати хліб. Дитина спала на гарбі, а Сарбай лежав поруч.

Раптом підкрався до гарби вовк і вкрав дитину. Дитина жалібно заплакала, і Сарбаеві зробилося жаль її, і він з голосним гавканням кинувся доганяти вовка.

Дід та баба працювали далеко, але почули гавкіт Сарбая, підбігли до гарби і побачили, що дитини немає.
З горя почали вони голосно плакати. А тимчасом Сарбай догнав вовка і відняв у нього дитину.

Сарбай приніс дитину до старих. Вони дуже зраділи. В нагороду за врятування дитини стали вони годувати Сарбая ще краще ніж раніш.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.2 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Башкирські народні казки ”
Видавництво: “Молодь”
м. Київ, 1955 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: