<

Сердитий дог Буль

Казки Михайла Пляцковського

Дог Буль завжди гарчав. Кого не побачить — одразу свої зуби скалить. І очі витріщає. Це для того, щоб його всі боялися. Підкликає він якось до себе каченя Крячика:

–  Йди сюди!

— А не вкусиш? — спитало каченя.

– Дуже мені треба тебе кусати!

Зупинилося каченя біля Буля. А той і питає:

— У тебе багато др-р-рузів? — Багато! Ось дивись: курчатко Фью, корова Муренка, козеня Мармеладик, порося…

— Досить, — перебив Буль. — Скажи мені друже, чому це так виходить: у тебе такого крихітного й слабенького стільки друзів, а в мене, такого великого, хороброго і сильного, немає жодного?

–   Ось ще! — замахало крильцями каченя. — Хто ж погодиться дружити з таким злим і шкідливим псом? От коли ти перестанеш на всіх кидатися, гавкати і лякати, тоді інша справа!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Солнышко на память”

Михайло Пляцковський

Видавництво: “Советская Россия”, 1975 р.

Залишити коментар