Шакал і верблюд

Індійська народна казка. Читати українською онлайн.

Одного разу голодний шакал бігав по берегу річки. Він знав, що на іншому березі є чим поживитися, але перепливти річку сил не вистачало. Думав, думав шакал і придумав, як і шкуру свою врятувати і поживитися гарненько. Шакал водив дружбу з верблюдом. Ось прийшов він до верблюда і каже:

– Брате верблюд, тобі тут нема чого поїсти, а на тому березі ціле поле цукрової тростини. Посади мене до себе на спину, перевези на той берег, а я тобі покажу, де це поле. Ти там смачно поснідаєш, та й мені, перепаде шматочок, і я наїмся від пуза.

– Гаразд, – погодився верблюд. – Залазь до мене на спину. Перевезу тебе на той берег.

І ось обидва вони переправилися через річку на той берег. Шакал привів верблюда на поле з цукровою тростиною, залишив його там, і сам пустився на пошуки їжі для себе. Трохи згодом він знайшов безліч кісток і дохлих птахів і миттю впорався з ними.

А тепер послухайте, яким підступним виявився цей хитрун. Він чудово знав, що верблюд їсть дуже повільно і, звичайно, ще не наївся досхочу, але, що йому до верблюда! Йому не терпілося швидше переправитися назад на той берег річки. І ось шакал пустився на підлу хитрість: прибіг на поле  і почав гавкати і скиглити що було сил.

Почули його гавкіт селяни і стали говорити:

– Це на нашому полі шакал кричить! Як візьметься землю рити – погубить весь врожай. Ходімо проженемо його!

Селяни схопили палиці і прибігли на поле, але шакал швидко сховався. Зате селяни знайшли на своєму полі верблюда; він стояв собі спокійно і не поспішаючи пережовував в’язки тростини. Як побачили його селяни, розсердилися, накинулися на верблюда всі гуртом і жорстоко відлупцювали бідолаху палицями. Верблюд кинувся бігти, селяни – за ним і прогнали його далеко.

Як тільки селяни перестали гнатися за верблюдом, шакал вибрався зі своєї схованки, тихенько підкрався до верблюд і каже:

– Брат, біжимо звідси! Давай швидше переправимося на той берег, а то обох нас уб’ють!

– Вірно кажеш, – погодився верблюд. – Залазь до мене на спину, я тебе перевезу.

Шакалу тільки того й треба було. Як то кажуть, «чого бажав, то і дістав». Миттю заліз він на верблюда і сів у нього на спині. Сидить і радіє: «Ось якого поступливого дурня до рук прибрав!» Подивився на верблюда хитрими очима і говорить:

– Ех, як жорстоко тебе побили!

– Що ж поробиш, брат! – відгукнувся верблюд. – Тобі більше пощастило. А все-таки ти мені погано порадив !

– О, – вигукнув шакал, – так ти, ще, докоряєш мене? А що мені було робити? Як би я не сховався від цих негідників, вони неодмінно мене побили, як тебе. А якби мене так відлупцювали, мені б кінець прийшов. Щастя твоє, що ти такий великий і сильний: як тебе не били палицями, ти все-таки живий залишився.

– Так, значить: я великий і сильний, тому ти і накликав на мене біду, – сказав верблюд. – Невдячний ти – тільки про себе дбаєш! Набив собі черево, прийшов на поле і давай галасувати! А треба було тихенько сидіти і чекати, поки я не наїмся досхочу.

– Ого! – гавкнув шакал. – Ти все ще мене звинувачуєш? Але що ж я міг вдіяти! Такий вже у мене звичай: як наїмся досхочу, обов’язково кричу на все горло. А то їжа у мене в череві перетравлюватися не буде, поки я не накричусь як слід.

Тут як раз верблюд дійшов до найглибшого місця в річці. Вислухав він шакала, та й каже йому:

– У мене теж є звичай: люблю попірнати та поплавати після обіду.

У шакала душа пішла в п’яти. Затремтів він від страху і почав благати:

– Брате, прошу тебе, не пірнай на цьому місці! Я втоплюся!

– Вірно кажеш, – відгукнувся верблюд. – Але що я можу вдіяти? Такий вже у мене звичай!

І верблюд почав пірнати.

Що ж було потім? Шакал звалився зі спини верблюда і потонув в річці.

Ось доплив верблюд до іншого берега і сказав собі: «Всі ми раби своїх звичок. Але хто платить чорною невдячністю за добру послугу, той неодмінно закінчить тим, чим закінчив цей шакал, який дбав тільки про себе ».

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Рейтинг: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
Скворец и горошина” — Индийские народные сказки

Государственное издательство

Детской литературы

Министерства просвещения РСФСР

Москва, 1956 р.

Залишити коментар