<

Щасливий день

Казки Михайла Пляцковського

Жили двоє страусенят— Фу та Фе.

Фу був страшенно примхливим. А брати Фе нітрохи йому в цьому не поступався. Зварить їм на сніданок мама Ама манну кашу, поставить на стіл тарілки і голосно покличе:

– Діти, манна каша готова! А у відповідь лунає:

– Манна? Фу!

– Каша? Фе!

Прийдуть страусенята зі школи, портфелі кинуть — і бігом надвір м’яч ганяти.

— Настав час уроки готувати! – Нагадує мама Ама.

– Уроки? Фу!

– Готувати? Фе!

— Допоможіть мені посуд помити, — просить мама після обіду.

– Мити ложки? Фу!

– Мити виделки? Фе!

– Тоді давайте вірші вчити.

– Вірші? Фу!

– Напам’ять? Фе!

І так повторювалося щодня. Тепер вам зрозуміло, чому страусенят звали Фу та Фе.

Якось мама Ама вирішила провчити своїх малюків і як слід взятися за їхнє виховання.

— Мені запропонували зніматися в кіно, — сказала вона. — Щоправда, не в головній ролі, але це не має значення. Квиток на поїзд я вже купила. Приїду за три дні.

— А ми що робитимемо без тебе? – захникав Фу.

— Хто нас годуватиме? — злякався Фе.

— Ви в мене вже великі. Впорайтеся. Хліб, крупа та кава — у шафі, олія та сир — у холодильнику. Запам’ятали? А тепер давайте я вас обійму і до побачення!

Повісила мама Ама на шию шкіряну сумочку і пішла, хоча їй було дуже шкода залишати страусенят самих вдома.

І почали страусята самі господарювати. Фу варив манну кашу, яка часто пригорала. А Фе смажив картоплю, яка завжди чомусь була напівсирою. Але їсти хотілося. Ось вони й їли. І пригорілу кашу. І недосмажену картоплю. Їли й не кривилися.

Фу не говорив “Фу!”.

А Фе не говорив “Фе!”.

Говорити ж не було кому.

Тільки посуд вони не мили. Але коли всі чисті тарілки та ложки скінчилися, довелося й за миття посуду взятися.

А ще телевізор зіпсувався. І вечорами, щоб не померти від нудьги, страусенята читали вірші. І навіть вчили їх напам’ять.

Через три дні приїхала мама і зовсім не впізнала своїх страусенят.

– Хочеш, я зварю тобі манну кашу? – Запропонував їй Фу.

— А може, насмажити тобі картоплі? – спитав Фе.

Дуже здивувалася мама Ама і тільки похитала головою.

–  Добре. Нагодуйте мене. Я трохи зголодніла. Але чи знайдеться у вас хоч одна чиста тарілка?

— У нас усі тарілки чисті! – гордо сказав Фу.

– І всі ложки… і всі виделки також! – Додав Фе. Щоправда, картопля вийшла трошки сирувата, а манна каша трохи пригоріла, але мама їла і примовляла:

– Молодець, Фу! Молодець, Фе!

А потім Фу прочитав напам’ять без зупинок вірш з страусиної абетки:

Каша манна смачна

І поживна вона.

Честь та слава манній каші!

Зміцнимо здоров’я наше!

Фе запнувся лише раз. Зате він читав голосно і виразно:

Нащо читають книжки

Страусенята, леви та круки

Тут і думати нема про що.

Без науки ти ніщо.

Це був найщасливіший день у життя мами Ами.

 

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 19

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Солнышко на память”

Михайло Пляцковський

Видавництво: “Советская Россия”, 1975 р.

Залишити коментар