Що хочу, те й роблю

Кухня — це таке чудове місце, де ми снідаємо, обідаємо, п’ємо чай і спілкуємося. Саме тут вирує життя. Ні-ні, не у нас, а в посуду. Сьогодні всі мешканці кухні дуже радіють, адже в їхній компанії з’явилося нове горнятко Сем. Хлопчик Марк виграв його на конкурсі.

— Вітаю, Семе, я Римма, — ввічливо привіталась одна з чашок.

— Привіт, а я Лессі, — додала інша.

— Усім привіт! Я Сем! Найкращий подарунок Марка! — гордо представився новий мешканець кухні.

Привіт, малий, а я — Босс. Я найстаріший кухоль у цьому домі і найулюбленіший у господаря, — так зустрів новачка старожил. — Щоб бути здоровим і цілим, у нас є певні правила. Чисто митися, не битися і не штурхатися, а ще — знати своє місце. Тож ласкаво просимо на нашу кухню!

— Та дякую, — поблажливо відповів Сем і зайняв своє місце на поличці.

Наступного дня на кухні оголосили тривогу: Сем зник, і пів дня ніхто не міг його знайти. Нарешті Римма помітила новачка, який крадькома виглядав з-під рушника.

— Ось ти де! А ми так хвилювалися!

— Сем, ти пропустив душ. Мерщій стрибай у раковину, ми тобі допоможемо, — сказала Лессі й пустила воду.

— Не потрібна мені ваша допомога. Сховався, бо не буду я купатися, — відповів Сем.

Усі чашки заклякли від подиву.

— Як це? — здивувалася Лессі.

— А так! Просто не хочу митися.

— Але ж ти тоді будеш брудний, — обурилася Римма.

— То й що! Налякали… Який же я брудний, я ж не в піску грався!

— Але ж тоді з тебе не питимуть, — продовжувала Римма.

— Ще й як питимуть! Я — улюблене Маркове горнятко! Улюблене! Зрозуміло?! — гордовито заявив Сем.

Це була щира правда. Марк справді дуже любив своє горнятко.

— Тоді тим паче мусиш дбати про чистоту, — Римма відчайдушно намагалася пояснити Семові, як важливо додержуватися правил.

— Ні, з мене годі! — Сем сказав як відрізав. — Чому це ви всі вирішили мене вчити? Не потрібні мені ваші правила. Я нікого не слухатиму! Отак!

У розмову втрутився Босс:

— Синку, ми бажаємо тобі тільки добра. Ми тут не новачки і знаємо, як буде краще для тебе.

— А чому це ви вирішили, що знаєте краще за мене? Може, я, я… вже дорослий і сам знаю, що для мене краще! Я відмовляюсь митися! Не хочу! Не буду! — вередував упертий
Сем.

— Ет, хай не миється, — відмахнулася Лессі від неслухняного новачка.

— І взагалі, я йду гуляти! — вередливо заявив Сем.

— Ой лишенько, куди?! Не можна гуляти! Ти можеш розбитися! — розхвилювалася Римма.

А новачок собі розважався.

— Мабуть, ти зовсім стара і немічна посудина. Але я — молодий. Мене вироблено із суперміцного матеріалу, який не б’ється!

— Та облиш, нехай собі стрибає, — знову втрутилася в розмову Лессі, — може, таки розіб’ється, і його викинуть звідси.

Сем демонстративно пробігся по столу і… стрибнув!

Схвильовані мешканці кухні аж завмерли. На щастя, зухвалий новачок приземлився на табуретку.

— Ось бачите, все гаразд! Отже, ваші правила взагалі нікому не потрібні. Вони безглузді. Годяться лише для того, щоб на полиці нудьгувати! Тож не бійтеся і повторюйте за мною!
Стрибайте!

Горнятка і не подумали ­слухатися новачка. Вони добре знали, що додержуватися правил треба для того, аби залишитися цілими і неушкодженими.

Щодня Римма, Босс та інші горнятка невтомно повторювали новому другові:

— Семе, помийся, будь ласка.

— Семе, куди ти пішов? Там небезпечно: розлетишся на друзки — хто збиратиме?

Проте легковажний Сем лише сміявся з усіх тих застережень.

Якось Сем знову пішов гуляти по кухні. Як завжди, він розігнався і стрибнув зі столу. Але цього разу йому не пощастило.

— Ой-ой, боляче! — закричало неслухняне горнятко.

Почувши зойк, усі чашки завмерли від жаху. Вони обережно визирнули, подивилися на підлогу і побачили Сема з відбитим вушком.

— Моє вушко! Вушко! — кричав Сем. — Мені боляче!

Сем не зрозумів, як це сталося, адже він завжди так стрибав. Однак сьогодні стільця переставили на інше місце, і Сем грюкнувся простісінько на підлогу.
Він дуже злякався. Було неймовірно боляче і страшно: адже кому він такий потрібен — без вушка? Мабуть, тепер його викинуть…

Однак Сему пощастило. Марк дуже полюбив своє горнятко, тому вирішив не викидати його, а склеїти.

— Спокійно, зараз усе приклеїмо… Ось так! Будеш як новеньке, — примовляв Марк, лагодячи горнятко.
Тепер у Сема з’явилася нова важлива робота — він стояв на столі й тримав серветки. Сем шкодував, що не послухав друзів і потрапив у халепу. Він зрозумів, що правила, створені для
кухонного посуду, існують не для того, щоб заважати гратися, а щоб оберігати його.
Схожі правила є всюди: вдома, в дитсадку, в школі. І вони теж не для того, щоб заважати бавитися, а щоб убезпечити дітей.