Щука

На Щуку хтось у суд доніс, —
Від неї, мов, життя нема нікому;
Заяв набралось цілий віз,
І скоро лиходійку, всім відому,
На суд у ночвах принесли лини.
А судді поблизу збирались:
На лузі паслися вони;
Їх імена в архіві списані зостались:
Були то два Осли,
Старенькі Шкапи дві, та два чи три Козли;
Для нагляду ж за ними, як годиться,
У прокурори їм призначена Лисиця.
А чутка вже пішла у світ,
Що Щука слала риб Лисиці на обід;
І суддям теж доводилось про це чувати.
Хоч справу хтілося зам’яти враз,
Та ба, незручно якось вийшло на цей раз.
Що ж діяти? Прийшлось таки писать указ —
Про те, що винну, бачте, треба покарати
Й на страх другим — повісить на гаку.
«Шановні судді!» — тут Лисиця їм сказала:
«Повісить мало: кару я таку б застосувала,
Якої ще незнано в звірів на віку:
Щоб всіх злочинців добре настрахать, — негайно
Її втопить у річці». — «Надзвичайно!» —
Гукнули судді, й засудили одностайно,
І Щуку кинули — в ріку!

Переклад С. Воскрекасенка