Щука і кіт

Біда, як пироги та стане швець ліпити,
А пекар чоботи робити:
Не буде з справи в них пуття,
Та вже й примічено з життя,
Що хто до ремесла чужого братись любить,
Той найупертіший між інших торохтій:
Він краще справу всю погубить,
Ладен мерщій
Смішним для світу стати,
Ніж у людей, що мають досвід свій,
Розумних часом слів послухать чи спитати.

***

Зубату Щуку потягло
Узятись за котяче ремесло.
Не знаю: заздрістю її лукавий мучив,
Чи, може, їй так рибний харч докучив?
Та заманулось лиш Кота їй попросить,
Щоб на облаву взяв її з собою
Мишей в коморі половить.
— «Чи ти ж бо справишся з роботою такою?» –
Васько став Щуці говорить:
«Не осоромся, кумо, будь ласкава:
Недарма ходить слава,
Що мастака боїться справа».
— «Ет, куме, миші що? Ба, здивувать хотів:
Та ми ловили і йоржів».
— «Ходімо ж в добрий час!» Пішли, засіли.
Натішивсь Кіт, наївся вмить,
І вже куму провідати спішить;
А Щука, ледь жива, розкривши рот, лежить, —
І їй щурі хвоста од’їли.
Уздрівши, що кумі таки не до облав,
Кум підібрав її та й поволік у став.
Та й діло! Взнала Щука,
Яка наука:
То ж треба пам’ятать,
І на мишей не полювать.

Переклад Д. Білоуса