ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Шестеро братів

Французькі народні казки

Діти мої,– мовив старий батько до шістьох синів, які зібралися навколо нього після вечері,– ви знаєте, що я небагатий. Війни – це людське лихо – зовсім розорили мене. Від колишніх достатків лишився тільки старий замок та дрібні угіддя, які нас ще так-сяк годують. Та бачу я, що незабаром ми не зможемо прожити на ті гроші.

– Авжеж, тату, знаємо,– відповів старший син,– а до чого ти все це ведеш?

– До того, що треба нам на якийсь час розлучитися. Звичайно, я дуже хотів би, щоб ви завжди були коло мене. Ви добрі діти і, гадаю, любите свого батька.

– Дуже любимо, тату,– дружно відповіли сини.

– От тільки ні я, ні ваша покійна мати ніколи не ледарювали, не вилежувались, весь вік працювали не покладаючи рук,– а вам і в будень свято. Не слухаєте ви ні моїх умовлянь, ні докорів. Ви будете ходити голодні, але їсти собі не зварите. Час покласти цьому край. Кожному з вас я дам по двісті екю на подорож і на навчання якомусь чесному ремеслу. Через рік і день ви повернетеся додому, і, коли я доживу,– а я сподіваюся дожити до того дня, щоб вас усіх побачити,– ви, добрі діти, розкажете, як минув рік, і чого ви навчилися.

Взяли брати по двісті екю і весело попрощалися з батьком. Вони раділи з того, що хоч ненадовго втечуть од нудного життя в збіднілому замку і побачать широкий світ.

Побажали вони один одному щастя і розійшлися різними шляхами, але домовились зустрітися через одинадцять місяців там, звідки пішов своєю дорогою старший брат. Хотіли вони порадитися перед тим, як вернутись у батьківський дім.

Прийшовши на великий майдан якогось міста, старший брат побачив юрбу людей, що позадирали голови й дивилися кудись угору.

– Що там таке? – чемно спитав він якогось чоловіка.

– Хіба ви не бачите? Он той чоловік, мов білка, дереться на високу струнку тополю. Дивіться, він зараз буде на вершечкуі

– Справді… Як спритно він лазить!

– Ну, це ще для нього дрібниці! Він лазить по стінах будинків, вибирається на найвищі вежі. Він такий гнучкий, меткий і спритний, аж ди вом дивуєшся.

– Чудово! – вигукнув старший брат.– Я теж хочу навчитися так лазити!

Коли акробат спустився, старший брат підійшов до нього і сказав:

– Навчи мене лазити так, як ти.

– А що мені за це буде?

– Всі гроші, які я маю з собою.

– Скільки ж ти маєш?

– Двісті екю.

– Небагато. Але ти мені до душі. Згода. Я навчу тебе свого ремесла.

Мандруючи всюди з акробатом, старанно навчаючись його ремесла,

старший брат незабаром став лазити, як білка, по деревах та стінах.

Тим часом п’ятеро інших братів і собі навчилися різного незвичайного ремесла.

Один став удатним паяльщиком: навчився паяти будь-які розламані й розбиті речі не тільки з заліза, а й зі скла, глини, дерева…

Другий вивчився на лучника, та такого вправного, що і в хруща на льоту поцілить.

Третій став скрипалем і грав так гарно, що ніхто не міг устояти перед чарами його скрипки: старі, недужі, прикуті до ліжка – всі йшли в танок. Навіть мертві оживали від його гри.

Ще один став корабельником і такі будував кораблі, що вони і по воді, і по суші ходили.

А меншому братові зустрівся дід-ясновидець. Нап’явши на голову мішок, щоб краще зосередитися, він провіщав майбутнє, вказував, де лежать загублені речі, розгадував будь-які таємниці,– одне слово, не було запитань, на які він не відповів би. От і пішов старший брат до цього діда вчитися.

Збігло одинадцять місяців, і шестеро братів, живі та здорові, зустрілися на роздоріжжі. Кожен розповів про свою науку.

Останнім обізвався старший брат.

– Бачу я, ніхто не марнував часу. Ото здивується батько, дізнавшися, чого ми навчилися за одинадцять місяців! Тепер, мабуть, немає роботи, яка нам була б не під силу, немає труднощів, яких би ми гуртом не подолали. Я пропоную вам зробити одне діло – важке, але гідне нас. Якщо щастя нам усміхнеться, ми повернемось до батька з гордо піднесеною головою та ще й з повними пригорщами золота. Маємо ще місяць і один день. То як, згодні?

– Згодні! – в один голос відгукнулися брати.

– Тепер,– вів далі старший брат,– поясню вам, що ми робитимем. Так-от: коли ви згодні, ми врятуємо принцесу з діамантовими очима. Живе вона у великому золотому палаці, підвішеному на чотирьох золотих ланцюгах над диким островом посеред моря. Її полонив страшний дракон. Звичайно, діло це неймовірно важке, але тим більша для вас буде честь, якщо ми доведемо його до ладу. До того ж у палаці хтозна-скільки багатства, якого нам вистачить до кінця наших днів. Не кажучи вже про…

– Про що? – зацікавлено спитали брати.

– Ні про що. Потім дізнаєтеся. То як, згодні?

– Згодні! Врятуємо принцесу з діамантовими очима!

Незабаром брати зійшли на збудований корабельником вітрильник і попливли до дикого острова, де на чотирьох золотих ланцюгах висів величезний дзвін, що лунко дзвонив, тільки-но хто-небудь торкався ланцюгів. Почувши дзвін, дракон блискавкою нападав на зухвальця і в одну мить спопеляв його.

Коли корабель пристав до берега, брати кинулися до дзвона і з усіх боків напхали його клоччям, щоб дзвіп їх не видав.

Старший брат, якого всі одностайно обрали за командира, послав акробата викрасти принцесу. Акробат ухопився за ланцюг і спритно, наче мавпа, виліз нагору; хоч як хилитався дзвін, а дзвонити не міг.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: