Шмаркатик, Бородик і Трижмутик

Котик Шмаркатик прочитав казку про кота у чоботях. Прочитав, згорнув книжку і встав з крісла.
— Справлю-но собі червоні чоботи, як у того кота в казці,— сказав і пішов шукати такого шевця, що котам чоботи шиє.
По дорозі під тополею зустрів козлика Бородика. Бородик сидів на траві й роздивлявся свої копитця. Котик привітався до нього.
Добрий день, козлику! Бачу, роздивляєшся свої копитця. Либонь, хочеш пошити собі чоботи.
— Не треба мені чобіт,— відповів Бородик.— Але дуже хотів би мати блискучі підківки. Чи не знаєш, котику, де живе коваль?
— Не знаю. Але ходім зі мною, може, знайдемо його.
Йшли.
Дорогою розмовляли про чоботи і підківки, сідали спочити, тоді йшли далі. На повороті дороги сидів зайчик Трижмутик. Носик похнюплений, вушко пошарпане, і тільки три жмутики стирчить у хвостику.
— Кепсько живеться нашому приятелеві,— сказав козлику котик. І голосно до зайчика:
— На кого чекаєш, любий Трижмутику?
Зайчик підвів носика догори. Йому хотілося плакати.
— Вчора Гультяй, отой найлихіший з псів, пошарпав мені вухо, сьогодні Розбій мало не видер трьох останніх жмутиків мені з хвостика… Я вже не маю сили втікати. Хочу собі купити самоката. Як помчу на ньому, то не дожене мене ані Розбій, ані Гультяй! Чи не знаєте, хто робить самокати?
Козлик не знав, але котик,— він був мудрий, бо частенько спав на полиці з книжками,— сказав зайчикові, що самокати майструють теслярі.
— Ходімо-но з нами,— сказав козлик.

Пішли.
За годину дісталися містечка. Тут жив швець, що шив котам чоботи, коваль, що підковував кіз, і тесляр — майстер робити самокати для зайців.
І не дивно, що в околиці геть усі коти ходили у чоботях, ко­зи поблискували підківками, а зайчики мчали на самокатах.
Тут і поселилися Шмаркатик, Бородик і Трижмутик.
Трижмутик часто їздив на самокаті. Швидко-швидко! Ані Гультяй, ані Розбій не могли його наздогнати.
Вже не видирали зайчикові жмутів з хвостика. І мав тепер зайчик їх багато: може, із сто, а може, й більше.
Тому й змінив ім’я: називався відтепер Стожмутик.