ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Швець Копитко та качка Кря

Корнель Макушинський

Жив в одному місті маленький швець Копитко. Він був великий пустун. Замість того, щоб вчитися своєму ремеслу в майстра Симона Дратви, він навчався всіляким дурницям.
Якось він шив чоботи на замовлення. Там, де мав бути носок, він прибив каблук, а на місці каблука пришив носок. Замовник хотів ступнути вперед, а ступив назад. Він вперед, а чоботи – назад. Так і не зміг зрушити з місця і помер, бідолаха, від голоду.
Майстер Симон Дратва дуже сердився на бешкетника і нещадно смикав його за вуха, щоб відучити від цих витівок, але той продовжував своє.
Зрештою, вуха у Копитка стали величезними! Але хлопчик не засмучувався, він гадав, що у шевця вуха мають бути, як у чоботаю
Одного разу Копитко вистрілив з рогатки в усміхнений Місяць і вибив йому два передніх зуби. Місяць одразу перестав усміхатися та пішов за хмару.
А наступного вечора з’явився весь червоний, сумний, але Копитко, знай собі, посміхався.
Прийшов якось до майстерні замовник, у якого були дуже великі ступні ніг. Такі великі, що їх довелося міряти рулеткою. Поки майстер знімав мірку, Копитко непомітно сунув замовникові у кишеню живого рака.
Нічого не підозрюючи, товстун поліз до кишені за грошима, як раптом заверещав і підскочив до стелі…
Такої зухвалої витівки Симон Дратва не міг стерпіти! Він одразу ж вивів хлопця з майстерні та звелів забиратися геть.
Копитко залишився без роботи, але нітрохи не засмутився. Він узяв шило, дратву, шматок смоли та пішов світ за очі.

В одному селі він зустрів качку.
– Ти хто така? – спитав швець.
– Я качка Кря, найвеселіша качка у світі.
– Ходімо зі мною подорожувати! – запропонував Копитко.
– Ходімо! – погодилася качка. Вона була до пари шевцеві й найбільш за все любила всілякі витівки.
Одного разу на дорозі вони помітили вказівник “Лазня 2 км” та повернули стрілку так, щоб він показував угору.
Йшли дорогою солдати митися. Побачили, що стрілка вказівника показує вгору, і полізли по стовпу на небо. Так вони, мабуть, і досі лізуть, бо небо нескінченне.

Зайшли наші жартівники у знамените місто Тайда-Райда. Зайшли до драматичного театру, встали перед сценою і давай корчити мармизи та смішити артистів. Зірвали виставу!..
Глядачі були страшенно обурені. Схопили вони перше що потрапило їм до рук та гнали бешкетників, поки зовсім з міста не вигнали.

Якось помітили друзі біля дороги діда, що спав під деревом. Копитко підкрався до нього, тихенько поцупив чоботи, а сам з качкою за дерево сховався.
Старий прокинувся, побачив, що зникли його чоботи, і гірко заплакав. Сльози покотилися по його щоках.
– Ти що робиш? – здивувався Копитко.
– Плачу, чоботи в мене пропали.
– Нікуди не подінуться твої чоботи, поверну я їх тобі. Скажи ліпше, що в тебе по обличчю котиться? Вода?
– Сльози, – відповів старий. – Ти що, ніколи не плакав?
– Ні!
– А сміятися тобі доводилося?
– Завжди сміюся! Але мене за це лупцюють…
– 3начить, ти смієшся з інших. Навчися так сміятися, щоб усім було весело, і всі будуть задоволені, – сказав старий і зник.
Копитко вирішив робити так, як навчив його дідусь. Він йшов по дорозі, весело насвистуючи. Качка пританцьовувала. А якась білка, дивлячись на них, теж розвеселилася і стала стрибати з гілки на гілку.

Якось у лісі наші мандрівники зустріли дівчинку, що заблукала.
– Давай її налякаємо, – запропонувала качка.
– Розуму в тебе не більше, ніж у курки! – обурився Копитко. – Її, навпаки, треба розвеселити.
Швець став на голову і так хвацько задригав ногами, що в нього черевик злетів і зачепився за сосну. А качка пішла в танок на одній нозі. Дівчинка одразу розсміялася, а ввечері її розшукали батьки.
Слава про шевця і качку, про їхні веселощі пішла по всьому світу. Всі їх запрошували в гості. З ними і горе було не горе, і радість справжня.

Якось у темному лісі їх наздогнав вершник. Він набув поважного вигляду і сказав:
– Я від короля Повидла. Мені велено вас розшукати і запросити до палацу.
Я – найрозумніша людина в королівстві, тому король призначив мене головним міністром. Можу я дізнатися, хто з вас швець Копитко, а хто качка Кря?
Качка мало не пирснула. Найрозумніша людина в королівстві не може відрізнити качки від людини! А Копитко тільки запитав:
– А що з вашим королем?
– Скоріше до палацу! – тільки й сказав головний міністр…
– Наш король захворів. Він не їсть, не п’є, не усміхається, не сміється, а тільки сидить на троні та стогне. Допоможіть нашій біді!
– Гаразд, спробуємо, – сказав Копитко.
Король Повидло кректав і охав, тримаючись за живіт. Колись він з’їдав дванадцять обідів за раз. А тепер у нього зовсім пропав апетит і він міг з’їсти всього п’ять.
Прекрасна принцеса, зажурена хворобою батька, так рясно лила сльози, що під вікнами утворився величезний басейн, і в ньому завелися золоті жаби.
Копитко вклонився королю і спитав:
– Чи давно ви хворієте, ваша величносте?
– Сто сім років, – простогнав король. – Це сталося якраз у той день, коли я з’їв дванадцятий обід, і в мене раптом таємничим чином зникла корона.
– Кря! Кря! Кря! – вигукнула качка.
– Що вона каже? – злякалася принцеса. – Вона хоче мене вкусити?
– Що ви, принцесо, вона не кусається, – заспокоїв її Копитко. – Вона каже: “Ми зробимо все, що в наших силах”.
Швець підморгнув качці, і вони почали витворяти таке, що король не втримався і зареготав. Принцеса теж забула про сльози. Вона віджала свого носовичка та повісила його сушитися на сонечку.
Як раптом “Ба-бах!” Король луснув від сміху… і з живота викотилася золота корона!
Виявляється, під час останнього обіду вона впала в тарілку з супом, і король проковтнув її, як квасолину.
Копитко не розгубився. Він схопив шило, дратву, смолу і кинувся зашивати королю живіт. Швець зашивав, а король продовжував сміятися.
Він сміявся ще п’ять днів без упину.
На шостий день, коли король перестав сміятися, він зробив Копитка князем і пообіцяв видати за нього свою єдину дочку. Князь Копитко був щасливий.
Качку Кря теж не залишили без уваги. Їй надали шляхетський титул і нагородили орденом Золотого Фантика.
Проте головний міністр не дав їм довго жити в палаці. Він наказав своїм слугам зловити качку Кря і засмажити йому на обід. Так би, напевно, і сталося, якби качка не почула про цей підступний задум.
Щойно стемніло, швець Копитко і качка Кря таємно втекли з палацу.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 12

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: