Швидка робота

Якось зійшлися всі звірі на свято. Кликали й мурашок, та ті не прийшли, бо мали багато роботи: збирали харчі на зиму.
Звірі наготували смачних страв, понакривали столи на гарній галявині й почали бенкетувати. Та скоро захотіли вони пити, бо забули водою запастися. Почали тоді згадувати, хто найменше працював, коли готувалися до свята, і всі казали, що черепаха майже нічого не робила, то вона й піде по воду. Що лишалося робити бідній черепасі? Завдала собі на спину баклагу та й рушила до джерела. Йшла собі потихеньку-помаленьку, як і завжди ходила.
Добулася черепаха до джерела, набрала води і вже йшла назад, до галявини. Та дорогою зустрілися їй мурашки. Вони верталися з роботи, були стомлені й дуже хотіли пити.
— Куди це ви йдете, тітонько? — питають черепаху мурашки.— Що несете?
— Ой, дорогенькі, у нас велике свято, і мене послали по холодну водичку.
Тітонько, ми так сьогодні натомилися на роботі, так пити хочемо будьте ласкаві, дайте нам води хоч по краплинці, бо ніколи нам воду шукати,— просять її мурашки.
Тоді черепаха поставила баклагу, а мурашки по одній підходили й пили. Пили кожне по ковточку, та їх було так багато, що незабаром води в баклазі не лишилося. Узяла черепаха порожню баклагу і знову пішла до джерела.
Тільки набрала води, як підбіг один осел напитися, зачепив баклагу, вода розлилась, і одне вушко в баклаги відбилося.
Черепаха, як могла, знову набрала води в баклагу, взяла за одне вушко й помалу пішла до галявини. Вона йшла й думала, що ж їй скажуть інші звірі, коли побачать, що баклага тільки з одним вушком. Почала вона журитися, чи не спіткає її дорогою ще яке лихо, чи донесе вона воду до галявини. І так бідолашна зажурилась, що й під ноги дивитися забула, та перечепилася через камінь, упала й на друзки розбила баклагу.
Аж через три години вернулася черепаха на галявину. Звірі бачать, що вона без баклаги, та й питають її:
— А де ж баклага?
— Розбилась. І все тому, що швидка робота,— сказала черепаха й сіла перепочити.