TOU

Сігуте

Литовські народні казки

Жив собі брат, і була в нього сестра Сігуте. То була гарна-прегарна дівчина. Мали вони злу мачуху, а самі й не знали, що вона відьма. І була в тієї відьми рідна дочка – бридка, нечупара, недотепа.

Раз Довелося братові поїхати на війну в далекі краї. Залишилася його сестра з мачухою одна жити. Стала мачуха поїдом їсти свою пасербицю, тяжко над нею знущатися. Сігуте робила найгіршу роботу по господарству, а влітку пасла худобу.

Мачуха й за людину не мала Сігуте: дівчина і їла, й спала разом з худобою у повітці. Сігуте завжди ходила з порепаними руками й ногами, замурзана, в лахмітті. А мачушина дочка сиділа на покуті, ніби гостя якась, наряджена, розцяцькована й нічогісінько не робила.

А в тому дворі була чорна собачка й чорна корівка. Обидві вони уміли розмовляти, бо давно-давно, кажуть, і тварини розмовляли. Вдома Сігуте завжди балакала з собачкою, а коли йшла доїти,– з корівкою. Отак, бувало, стане говорити то з тією, то з тією та й забуде про свою роботу. І за це мачуха на неї гнівалася. Мачусі все здавалося, що Сігуте не працює, а тільки байдики б’є.

Одного разу, коли Сігуте збиралася гнати худобу, відьма звеліла їй скинути сорочку, дала кужіль льону й грубим голосом наказала:

Пряжі напрядеш,

Полотна натчеш,

Сорочку пошиєш –

Тоді і надінеш.

Що ж мала Сігуте робити? Скинула вона сорочку, взяла кужіль льону і, плачучи, погнала худобу пасти в ліс. Пригнала на пасовище, обняла чорну корівку за шию й стала так гірко плакати та побиватися, що, здається, серце от-от розірветься.

Коли ж вона на ту сорочку собі напряде? Шкода стало корівці Сігуте, от вона їй і каже тоненьким голоском:

Ой, Сігуте-пастушечко,

Не плач, не ридай –

Витчу тобі сорочечку,

Гарну, як розмай!

Ухопила корова губами кужіль льону, проковтнула, а через якусь годину одригнула гарну полотняну сорочечку. Зраділа Сігуте – дякує та цілує корівку.

Як пригнала Сігуте череду ввечері, побачила відьма, що в неї така білісінька сорочка, й закортіло їй дізнатися, як це вона зуміла таку гарну собі сорочечку випрясти. На другий день, коли Сігуте зібралася гнати череду, відьма знову наказує їй сорочку скинути.

Дала кужіль льону і каже:

Пряжі напрядеш,

Полотна натчеш,

Сорочку пошиєш –

Тоді й надінеш.

Не встигла Сігуте вигнати худобу, а відьма уже й послала свою дочку, щоб та вислідила, як вона прястиме собі на сорочку.

Відьмина дочка заховалася за деревом і все побачила: і як Сігуте, обійнявши корову за шию, плакала, як корова кужіль льону проковтнула і як потім сорочку відригнула. Прийшла мачушина дочка додому й про все, що побачила, розповіла своїй матері. Відьма подумала: «Як за Сігуте й худоба заступається та допомагає їй, то що ж буде, коли брат повернеться? Вона йому розкаже все, покличе в свідки худобу, й тоді мені не минути лиха». І мачуха поклала собі будь-що здихатися Сігуте – надумала спалити її.

Стала відьма зі своєю дочкою копати яму в хаті під порогом. Копали цілий день і цілу ніч. На другий день, коли Сігуте зібралася худобу гнати, відьма вже не здирала з неї сорочку, а ще й приголубила дівчину. Поки Сігуте догнала череду до лісу, відьма натопила піч, вигребла жар і насипала його в ту яму, що викопали з дочкою під порогом. Потім прикрила яму хмизом, зверху притрусила соломою, а на солому землі насипала; землю розрівняла – ями наче й не було. Коли Сігуте пригнала додому череду, відьма вперше, одколи брат поїхав, стала припрошувати її до хати грубим голосом:

Йди, Сігутонько, моя донечко,

Хліб ще тепленький, красне сонечко,

Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров’ячко!

Сігуте вже зібралася йти, аж тут під ноги їй кинулася собачка. Вона все те бачила й стала попереджати дівчину тоненьким голоском:

Не йди, Сігуте, не слухай скнару –

Там під порогом повна яма жару!

За поріг ступнеш – у яму впадеш!

Тут відьма як закричить на собачку: «Чого ще ти курей у сінях полохаєш?!» Зловила її й зачинила в коморі.

Але Сігуте не зайшла до хати й залишилася жива. На другий день повторилося усе спочатку.

Коли Сігуте пригнала худобу, відьма стала її знову заманювати до хати:

Йди, Сігутонько, моя донечко,

Хліб ще тепленький, красне сонечко,

Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров’ячко!

А собачка в коморі почула це й попередила дівчину:

Не йди, Сігуте, не слухай скнару –

Там під порогом повна яма жару!

За поріг ступнеш – у яму впадеш!

Не послухала Сігуте відьми, не зайшла до хати. Відьма дуже розгнівалася на неї. Кинулася до собачки й скрутила їй передню лапку. На другий день не встигла ще Сігуте й худоби вигнати, відьма знову до неї:

Йди, Сігутонько, моя донечко,

Хліб ще тепленький, красне сонечко,

Квас свіжісінький, вчора зроблений – їж і пий собі на здоров’ячко!

А собачка знову попереджає:

Не йди, Сігуте, не слухай скнару –

Там під порогом повна яма жару!

За поріг ступнеш – у яму впадеш!

Відьма ще дужче розгнівалася. Кинулася до собачки й скрутила їй другу передню лапку. Так було й на третій, і на четвертий день: відьма поскручувала собачці усі лапи. На п’ятий день, тільки Сігуте пригнала худобу, відьма знову припрошує:

Йди, Сігутонько, моя донечко,

Хліб ще тепленький, красне сонечко,

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Литовські народні казки”
Перекладач і упорядник – Ольга Градаускенє

Видавництво: “Веселка“

м. Київ, 1988 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: