Сімейство Баббертьє

В одному магазині на вітрині стояв ляльковий будинок. І був він такий гарний, що кожен, хто проходив повз, зупинявся помилуватися на нього, але будиночок коштував так дорого, що ні в кого не вистачало грошей, щоб його купити.
Маленька Берта, яка жила в будинку навпроти, щодня приходила до цієї вітрини і притискалася носом до скла. Який же чудовий був ляльковий будиночок! На першому поверсі у нього були дві кімнати, коридор та кухня. Кухня з справжнім столом, плитою з каструльками, шафою з картатими фіранками на дверцятах, і з справжньою раковиною. У гостьовій кімнаті стояли диван і буфет, і маленький світильник, а нагорі у спальнях були ліжечка з ковдрами та крихітні умивальники.
Самих ляльок у будинку не було, але Берта вирішила, що їх можна посадити туди й самій. Як шкода, що будиночок коштував так дорого… Берта зітхала і знову йшла додому, щоб уночі побачити його уві сні.
Коли ляльковий будиночок простояв у вітрині цілий місяць, а його ніхто так і не купив, пан Бом почав сердитися. Цей пан Бом був господарем магазину іграшок. І ось, дійшло до того, що він розсердився так сильно, що взяв і прибрав будиночок з вітрини у найдальший кут магазину. Ось так. Тепер він стояв там, і ніхто на нього не дивився.
Поки одного разу вночі не сталося щось дивовижне. Коли пан Бом спав і ніхто нічого не бачив, до магазину іграшок пробралася одна лялькова сім’я. Це було сімейство Баббертьє: тато, мама та двоє маленьких хлопчиків. Вони були по-справжньому живі, вміли ходити та розмовляти. Для лялькового сімейства це було дуже незвично і, чесно кажучи, навіть небезпечно, так що вдень вони не могли ходити вулицею, щоб їх не зловили якісь злі люди. Тому їм все доводилося робити ночами. Вони шукали собі будинок і зовсім випадково залізли через прочинене вікно в цей іграшковий магазин.
— Матусю Баббертьє, — сказав ляльковий тато. — Ти тільки глянь, який чудовий будинок. У ньому ми й житимемо.
І вони оселилися у чудовому ляльковому будиночку. Навколо були різні іграшки, паровозики, конструктори і скакалки, але всі іграшки були неживі, і тільки в сімействі Баббертьє всі були живі і справжні. Діти грали на веранді, мама на кухні готувала обід, а тато ночами йшов з дому, щоб дістати їжі. Довгий час жили вони дуже щасливо, і щоразу, коли до будиночка наближався пан Бом, вся сім’я забиралася до шафи, щоб він їх не помітив.
Але одного разу два маленькі хлопчики вирішили піти трошки погуляти. І стали грати у хованки серед плюшевих ведмедиків.
А до пана Бому до магазину якраз зайшов покупець, якому знадобився саме плюшевий ведмедик. Ти, певно, вже здогадався, що було далі.
— Це що таке? – здивувався пан Бом. — Дві маленькі ляльки тут бігають і грають.
Одним стрибком він опинився біля них і впіймав малечу.
– Треба ж, які дива, – сказав він. — Ці маленькі чоловічки можуть мені стати в нагоді. Ось що: я, мабуть, продам їх у балаган на ярмарку. Дуже дорого!
Він посадив хлопчиків у рибальський сачок і повісив на цвях, і вони опинилися в справжній пастці. Вони плакали і борсалися, але ніяк не могли вибратися. А бідні тато і мама Баббертьє сиділи в будиночку і ламали голови, куди поділися їхні діти. Ой-ой, як їм було страшно! Коли стемніло, тато Баббертьє вирушив на пошуки. Він обшукав уже весь магазин і раптом почув тоненький голосок:
– Вони в сачку біля дверей, тату Баббертьє!
– Хто це говорить? — Тато Баббертьє навіть затремтів від страху.
– Це я, миша.
Так і є, на нього дивилася велика миша з чорними очима.
— Ой, люба мише, що ж мені робити? — благав тато Баббертьє.
– Ось що, – сказала миша. — Я перегризу заради вас цю сітку, але ви повинні якомога швидше переїхати звідси. Ви ж знаєте, як тут тепер стало небезпечно.
Миша показала татові Баббертьє, як пройти до сачка, в якому лежали два лялькові хлопчики. Вони так довго плакали, що втомились і заснули. Миттю перегризла сітку, і щасливий тато Баббертьє зміг обійняти своїх синочків.
— Але куди ж нам подітися? — спитали всі троє.
— Маю план, — придумала миша. — На протилежній стороні вулиці живе одна дуже добра дівчинка. Її звуть Берта, і вона завжди мріяла про ляльковий будиночок. Може, нам вдасться сьогодні вночі розібрати його і частинами перенести через дорогу?
План був просто чудовий!

Вони швидко покликали на допомогу маму Баббертьє і разом із мишею взялися до роботи. Ляльковий будиночок розібрали і, частинами перенесли його до будинку на протилежній стороні вулиці.
Коли наступного ранку маленька Берта прокинулася, вона побачила поруч зі своїм ліжечком ляльковий будинок. Але найдивовижніше – у ньому були живі ляльки. Як же зраділа Берта; тепер вона грала з ляльковим сімейством і дуже добре дбала про них.
І всі були дуже щасливі, крім пана Бома, який так ніколи і не дізнався, куди ж подівся його будиночок. І як з його рибальського сачка зникла сітка?