Сіра Шубка бузковий килимок

Збудував зайчик Сіра Шубка собі хатку — дерев’яну, затишну, з різьбленими віконницями і димарем-трубою. Пофарбував двері у блакитний колір і замилувався:

— Гарно!

Дідусь — ведмідь Волохан — змайстрував чудове ліжечко, стільці та стіл, можна й новосілля святкувати. Але ж задумав зайчик ще прикрасити хатину, щоб було в ній гарно і затишно, щоб узимку нагадувала про літо. Отож замкнув двері, щоб непроханий гість не зайшов, та й пішов шукати дивовижу.

— Поставити букет у вазу, — міркував по дорозі, — та квіти ж всю зиму не встоять… Зірвати гілочку ялини, а для чого? Росте красуня під самим ганком, — подумав Сіра Шубка пішов собі лісом. Дійшов до соснячка і зупинився перед галявиною.

— Знайшов! Знайшов! — застрибав від радості. — Я заберу до хати бузковий килимок вересу… Ні в кого такого не буде!

— Отакої — розсміялася Сойка на гілці сосни. — Як це забереш? Верес росте тут, а зірвеш — зів’яне…

— і справді, почухав потилицю зайчик. — Як же я не по¬думав про це.

— Отож-то! — знову розсміялася Сойка — Верес звик до лісу. А взимку оцей бузковий килимок спатиме собі під сніговою ковдрою.

— Жаль, — знову зітхнув Сіра Шубка. — І чим його прикра¬сити хатину?

— От дивак! — сказала Сойка. — Піди он до Клена, попроси у нього листочків. Взимку думатимеш, що то сонячні промінні, тепліше буде. .

— І то правда! — зрадів зайчик. — Як я не додумався до цього раніше?

— Одна голова добре, а дві — ще краще, — зауважила Сойка. — Та й полетіла.

А зайчик ще помилувався бузковим килимком вересу, зітхнув, що не може взяти цієї краси додому й поскакав до красеня Клена. Врешті-решт жовтогарячий колір теж непоганий…