Сірий Яструб
Киргизька народна казка
Захотілося одному біднякові мати птаха для ловів. Розставив він сіті, прив’язав до них двох живих голубів для приманки, а сам сховався й чекає, чи посміхнеться йому щастя.
Минуло трохи часу, і в сіті потрапив Сірий Яструб.
Бідняк зрадів, зв’язав птаха, зібрав сіті, голубів сховав за пазуху і подався додому. У юрті він прив’язав до ніг Яструба ремінь і посадив його на сідало.
Зрозумів Сірий Яструб, що потрапив у неволю, і почав благати бідняка людським голосом:
— Відпусти мене на волю. Ніколи я не забуду твоєї доброти, щедро віддячу тобі, — що не попросиш, все зроблю.
— А де я тебе знайду?
— Шукай мене на сході. Іди дорогою. Кого не спитаєш, усі скажуть тобі, де мене знайти.
Бідняк відв’язав птаха і відпустив.
Минуло кілька днів. Бідняк зібрався у дорогу. Зустрів він отару: овець було так багато, що й не злічити.
— Чиї це вівці? — спитав бідняк.
— Це худоба Сірого Яструба, — відповіли пастухи.
— Ми з ним вічні друзі. Він обіцяв виконати будь-яке моє прохання. Ось я йду до нього. Тільки не знаю де його знайти. Та що просити?
— На вигляд ти бідняк, як і ми, нам не шкода тобі допомогти. Не проси ні худоби, ні золота, ні срібла. Має Яструб старий казанок, весь у сажі. Його й проси. Це казанок не простий: поставиш його на землю, скажеш: Чорний казанок, наповнися їжею! І з’явиться їжа, яку забажаєш.
Подякував їм бідняк і пішов далі.
Побачив він велику білу юрту і зайшов. Там сидів чоловік із сивою бородою. Це і був Сірий Яструб. Він упізнав гостя, схопився, міцно обійняв його і посадив на почесне місце. Наказав постелити велику скатертину та принести страви.
Кілька днів він пригощав бідняка, потім сказав:
— Друже мій, захотілося мені стати Сірим Яструбом і політати в небі, але я потрапив у сіті. Ти пожалкував мене і відпустив. За це проси в мене чого хочеш.
Бідняк вдав, що задумався, потім попросив чорний закопчений казанок.
Віддав господар бідолашному чорний казанок.
Ішов бідняк додому, втомився і зголоднів. Захотілося йому випробувати чудовий казанок. Поставив він його на землю і наказав:
— Гей, чорний казанок, звари швидше жирного баранчика!
І відразу в казані з’явився жирний баранець.
Наївся бідняк, закинув казанок на спину і пішов далі.
Дорогою він побачив село, на краю якого стояла велика юрта. Біля бавилися діти. Підійшов він до них, поставив казанок і каже:
— Хлопці, не чіпайте цей казанок і не кажіть йому: «Чорний казанок, наповнися їжею!»
Сказав, а сам увійшов до юрти відпочити.
Бешкетники не послухалися його, оточили казанок і закричали:
“Чорний казанок, наповнися їжею!”
І казан відразу ж наповнився м’ясом.
Хлопці наїлися, сховали казанок, а натомість поставили інший, такий самий старий і закопчений.
Вийшов бідняк із юрти, не помітив, що казанок підмінили, звалив його на спину і пішов далі.
Прийшов він додому, а жінка побачила, що чоловік приніс старий казан, і почала лаяти його:
— Твій друг Сірий Яструб обіцяв дати все, що попросиш. А що ти приніс?
Захотів чоловік показати дружині, який це чарівний казанок. Поставив його на землю і наказав йому наповнитись їжею. Але казан як був порожнім, так і залишився.
Тоді дружина розсердилася ще дужче, а бідняк засмутився і пішов назад до Сірого Яструба.
Зустрів він тих самих пастухів і розповів, що з ним трапилося.
Пастухи пошкодували його і дали іншу пораду:
— Не журись, йди до свого друга. У нього ще є стара скриня. Відкриєш його і тільки скажеш: «Скриня, дай худоби!» — одразу з’являться барани, корови, коні, верблюди. Вони виходитимуть доти, доки ти не закриєш кришку.
Подякував їм бідняк і пішов далі.
Випросив він у Сірого Яструба скриню, а коли йшов назад, знову підійшов до того села, на краю якого стояла велика юрта. Біля неї бавилися ті самі бешкетники. Поставив він скриню і каже:
— Хлопці, не відкривайте цю скриню і не просіть, щоб з неї вийшла худоба.
Сказав, а сам увійшов до юрти відпочити.
Хлопчики не послухалися його, оточили скриню, відкрили кришку і наказали, щоб з неї вийшла худоба.
І повалили з неї барани, корови, коні, верблюди, наповнили всю округу. Тоді хлопці закрили кришку, сховали скриню і натомість поставили іншу, схожу.
Вийшов бідняк із юрти, не помітив підміни, звалив скриню на спину і пішов до себе додому.
Прийшов він додому, а дружина побачила, що чоловік приніс погану дерев’яну скриню, і знову почала лаяти його.
Захотів чоловік показати дружині, яку скриню він приніс, поставив її на землю, відкрив кришку і наказав:
— Скриня, дай худоби!
З скрині ніякої худоби не вийшло. Дружина розлютилася.
Вона зламала скриню і кинула її у вогонь.
Бідняк засмутився і втретє пішов до Сірого Яструба.
Знову він зустрів пастухів і розповів, що сталося.
Пастухи подумали і дали таку пораду:
— Ти не журися. Іди до свого друга. У нього є «бий-колотушка». Її й проси. Хоча вона на вигляд проста, але якщо їй накажеш: «Бий, колотушко!» — вона почне бити всіх, кого накажеш.
Подякував їм бідняк і пішов далі. Випросив він у Сірого Яструба ту колотушку.
Дорогою додому бідняк підійшов до села, на краю якого стояла велика юрта. Біля неї бавилися ті самі діти. Поклав він колотушку і каже:
— Хлопці, не чіпайте колотушку і не наказуйте: «Бий, колотушко!»
Сказав, а сам увійшов до юрти відпочити.
Бешкетники одразу в один голос закричали: «Бий, колотушко!»
Колотушка давай їх всіх бити.
Бешкетники розбіглися на всі боки, а колотушка наздоганяє їх, б’є то одного, то другого, нікого не жаліє.
Побігли вони до юрти, де сидів бідняк, і почали просити його, щоб він зупинив колотушку. За це вони обіцяли повернути чарівний казанок і чарівну скриню.
Пошкодував їх бідняк і зупинив колотушку.
Взяв він на спину казанок і скриню, сховав колотушку за пазуху і пішов додому.
Вдома він відразу побажав повний казанок м’яса, а у скрині попросив багато худоби. Коли побачив, що досить розбагатів, закрив кришку і зажив собі на втіху.
Джерело:
“Киргизские народные сказки”
Видавництво: “Кыргызстан”
м. Фрунзе, 1981 р.