Сірий колір

Дув вітер і було холодно. Стояв похмурий день. Усі корови ходили пасовищем.

Тільки Мама Му стояла в корівнику і дивилася у вікно.

Краще я залишусь у корівнику, — подумала вона. – Тут тепло. Прийшла осінь. Скоро корови взагалі більше не виходитимуть на пасовище».

Хоп-хоп-хоп. Прилетів Ворон. Мама Му відчинила вікно.

— Привіт, Вороне, — сказала вона. – Рада тебе бачити!

— П-п-привіт, Мамо Му, — сказав Ворон. Він тремтів від холоду.

– Ти замерз. Ворон?

– Н-н-ні, Мамо Му. — Надворі дує вітер і темно, — сказала Мама Му.

Ворон застрибав, обхопивши себе крилами.

— Фу, довкола все таке сіре, — сказала Мама Му.

Ворон перестав тремтіти. Він випростався і вперся крилами в боки.

– Фу? – сказав він. – Все сіре? Але сірий колір такий прекрасний.

– М-му-у-у. Я не це хотіла сказати.

— Ось я сірий, — сказав Ворон, задерши дзьоб. — І я радий, що сірий.

– М-му-у, – сказала Мама Му. — Ти знаєш, що я хотіла сказати.

Ворон глянув на свої крила, потім на хвіст. Скосив очі на дзьоб. Очі його так і крутилися. Він навіть спробував подивитися собі на потилицю.

— Так, трошки чорного кольору є. Але майже все інше — сіре, — сказав він і підняв крила, а потім помахав ними, щоб Мама Му краще розглянула, який він сірий.

– Я бачу, – сказала Мама Му. — Але ж ти весь час сірий?

– Звісно. Я весь час сірий. Тільки я не весь час думаю, який це гарний колір. Але саме сьогодні я про це згадав, — сказав Ворон і обернувся.

Раптом він про щось замислився. І зрадів.

– Слухай, Мамо Му! – сказав він. — Ти колись думала про одну річ?

Корівник червоний, так? А вода — блакитна, га? Подумай тільки, Мамо Му…

– Ти це про що? – Запитала Мама Му.

– Червоний колір – просто червоний. Блакитний – просто блакитний. Але сірий! Це найсіріший і найкрасивіший з усіх кольорів!

Воронові дуже сподобалося те, що він сказав, і він повторив:

— Сірий — це найсіріший з усіх кольорів!

І тут з’явилися діти.

Ворон і Мама Му здалеку почули їхні веселі голоси. Ворон кинувся на підлогу і сховався у сіні під вікном. Він зашепотів:

— Сховай носа, корове. Не треба стояти біля вікна і витріщати очі. Вони можуть тебе побачити.

— Але му-у… Вороне! – сказала Мама Му нормальним голосом. — Нічого страшного, як що вони мене побачать. Подумаєш — корова стоїть у себе в корівнику.

Ворон мало не задихнувся.

– Нічого собі подумаєш! – прошипів він. – Вони можуть побачити мене! Як мені не пощастить, якщо вони мене застукають тут!

– Му-у! – сказала Мама Му. – Як не пощастить!

Ворон не бачив, що роблять діти, і не чув, про що вони розмовляють. Але Мама Му добре чула.

– Що вони роблять? – прошепотів Ворон.

— Стоять і дивляться на корівник, — сказала Мама Му. — Кажуть, що він дуже гарний.

— Так-так, — прошепотів Ворон. — Але червоний колір лише червоний. А зараз що роблять?

— Дивляться на озеро і кажуть, що воно гарне.

– Так, так. Але синій колір лише синій. А зараз?

— Дивляться на небо та…

Ворон розпрямив груди.

– Сірий – так вони сказали, – сказав він. – Я чув.

– Е-е-е, – тихо сказала Мама Му. – Нічого особливого вони не сказали.

– Сказали! – крикнув Ворон. Він злетів на підвіконня. — Вони щось сказали. Щось про сірий колір. Я чув. Я сірий. І вони сказали щось про сірий колір. Я хочу знати, що вони сказали.

– Му-у, Ворон, – тихо сказала Мама Му і подивилася вбік. — Поговоримо про щось інше.

– Ні, – закричав Ворон і застрибав по підвіконню. — Ні про що інше говорити ми не будемо, тільки про сірий колір. Що вони сказали?

– Му-у, – сказала вона. – Вони сказали…

Мама Му замовкла.

– Кажи! — закричав Ворон і постукав дзьобом у вікно.

Мама Му зітхнула.

— Взагалі, сірий колір зовсім не колір, так вони сказали.

Ворон не встояв і впав у сіно. Він довго лежав нерухомо. Потім перекинувся і встромив  дзьоб в сіно. Ще полежав, не рухаючись.

— Хіба сірий колір зовсім не колір? — тихо сказав він в глиб сіна. Мама Му ледве чула, що він каже.

– Му-у, – сказала вона. — Сірий колір вийде, якщо відразу змішати всі фарби, так вони сказали.

– Змішати?.. – дуже тихо сказав Ворон.

– Так, – сказала Мама Му. — Якщо змішати всі фарби, то вийде суміш, так вони сказали. Суміші сірого кольору.

— Так вони сказали? — спитав Ворон. Його дзьоб опустився, крила позвисали.

– Му-у. Так, так вони й сказали, відповіла Мама Му. — Але…

Ворон повернув голову і глянув на себе.

— Ось я сірий, — тихо промовив він. – Ось тут…

Він показав.

– Як гарно, – сказала Мама Му. — Я рада, що серед моїх знайомих є хтось сірий.

– І тут… – сказав Ворон. Він обернувся і показав.

– Дуже гарно! – сказала Мама Му.

— І тут, і тут, і тут майже скрізь! – кричав Ворон. – Я – сірий!

– Це прекрасно, – сказала Мама Му.

– Легко тобі говорити! – кричав Ворон. — Ти коричнева! Коричневий колір – це колір! І червоний, і синій, і будь-який інший! Але ж я — сірий!

Він повалився на сіно. Здавалося, що це якийсь горбок, на який висипалося сіре пір’я. Лампа в корівнику світила, але пір’я Ворона потьмяніло.

— Сірий колір, — тихо сказав Ворон, — це взагалі не колір?

Цього разу Мама Му не знайшла слів, щоби втішити його.

— Я сірий, — сказав Ворон. — Я сірий. Я плачу.

Маленький горбочок з пір’ям затремтів. Сіно промокло. Ворон плакав. Ворон плакав, коли повернулися діти. Вони кричали і голосно сміялися за вікном.

– Жовтий колір – моторошний колір! – кричали вони.

– Ти чуєш? – Запитала Мама Му.

— Так, — сказав Ворон, але так тихо, що Мама Му майже не чула його слів. – Жовтий колір – моторошний колір!

-А тепер діти кричали щось інше. Коли Мама Му почула, що саме, вона дуже зраділа і навіть замахала хвостом.

— Слухай, що вони кричать, Вороне!

– Так, – тихо сказав Ворон. — Синій колір — чудовий колір.

Діти знову щось крикнули.

– Ні, Ворон! Вони кричать зовсім інше! Слухай!

– Так, – тихо сказав Ворон. — Синій колір — чудовий колір!

Діти знову прокричали.

— Ні, не синій, Вороне, — сказала Мама Му. – Вони кричать не про синій.

Ворон підвів голову і прислухався. Він розхвилювався, коли почув, що вони кричать.

— Сірий?.. — тихо промовив він.

— Саме так, Вороне! – крикнула Мама Му.

— Сірий колір — славний колір, — сказав Ворон і випростався. – Ось що вони кричать.

Він виплюнув соломинку.

— Чудовий колір. Це про сірий колір. І це про мене. Я майже весь сірий.

Він потягся і струсив з пір’я соломинки.

– Ну ось. Сірий колір – славний колір, – сказав він. Потім почав ворушити ногою солому і ляскати крилами.

— Хіба я не це весь час кажу! Червоний колір – просто червоний. Блакитний колір – просто блакитний. Але сірий колір – найсіріший з усіх кольорів!

Діти пішли по хатах.

Ворон сидів на вікні, схрестивши ноги. Лампа у корівнику світила, як і раніше. Але тільки тепер пір’я на вороні блищало. І сам він сяяв від радості.

— Слухай, Мамо Му, — сказав він. — Ось, скажімо, сірий колір. Адже це, по суті, єдиний колір, який потрібний.

– Ти так думаєш? – Запитала Мама Му.

— Чого тут думати? – закричав Ворон. – Так воно і є. Адже це колір, який вийде, якщо змішати усі кольори. А це означає – якщо у тебе є сірий колір, значить у тебе є всі кольори. Так можна сказати.

— А чи можна так сказати? – Запитала Мама Му.

— Певна річ, що можна, — сказав Ворон.

— А як бути із чорним кольором? – Запитала Мама Му.

— М-м, трішки чорного кольору треба, — сказав Ворон. — На голові, і на крилах, і на хвості. Але більше жодних інших кольорів не треба. Це правда.

– Му-у-у, – сказала Мама Му.

– Ну от і добре. Полечу я додому, — сказав Ворон і відчинив вікно. До корівника залетів холодний вітер.

— Але ж дме сильний вітер, — сказала Мама Му.

– Вітер? – Сказав Ворон і каркнув. — Ти називаєш цю дрібницю вітром. Я називаю це свіжим подихом! Стій собі тут у корівнику та трясись від холоду! А, я полечу! Мені подобається, коли вітер розвіює моє пір’я!

Він змахнув крилами. Зараз він був більш схожий на орла, ніж на ворона.

— Бувай, Мамо Му! – сказав він голосно. Злетів і, потужно змахнувши крилами, помчав по сірому небу.

— Бувай, Вороне, — сказала Мама Му. Але він її не почув, він був уже далеко у своєму Воронячому лісі.

«Мабуть, Ворон правий, — подумала вона. — Сірий колір — найсіріший із усіх кольорів!»