Скакун

У сиву давнину жив зажерливий бай. Було у нього три дорослих неодружених сини. От бай і каже своїм близьким друзям:
— Одруження синів украй розорить мене. За кожну наречену мені доведеться давати великий калим. Хай краще вони не поспішають із шлюбом.
Одного разу брати зійшлись і стали нарікати на свою гірку долю. Старший і середній просять молодшого:
— Наше терпіння не зломить пожадливого батька. Піди до батька й скажи, хай він нас оженить.
Молодший брат пішов до батька і переказав прохання своїх братів.
Батько сказав:
— Настане осінь, маленькі лошатка підростуть, тоді я виконаю ваше прохання.
Минула осінь, але бай не дотримав свого слова.
Він сказав:
— Коли мине зима і настане весна, я вас оженю.
Зима виявилася нещасливою. У бая здохла майже вся худоба. Врятували брати лише одного коника-стригуна. Годували вони його конюшиною, самі недоїдали, але ділилися з ним шматочками хліба. Зажерливий бай не переніс голоду й помер разом з дружиною. Сини залишилися бідними. Ходили вони по селах і просили милостиню.
Підріс коник-стригунець і став конем небаченої краси. Був він увесь білий. Шерсть його блищала на сонці, як срібло. Грива була м’якою і пухнастою.
Одного разу молодший брат сказав:
— Віддайте мені стригунця. Я їздитиму селами і все, що зберу, привезу вам.
Брати згодились. І почав молодший брат годувати їх.
Так прожили вони зиму й літо.
Одного разу в сусідньому аулі багатий бай влаштував великі кінні перегони. П’ятдесят найкращих коней повинні були взяти участь у скачках.
Напередодні перегонів молодший брат зустрів у селі гончого собаку.
«А я ж можу перевірити швидкість мого стригунця!» — подумав він і зрадів.
Джигіт порівнявся з собакою, поворухнув поводами і вдарив коня. Кінь стрімголов полетів уперед. Собака, не відстаючи, біг поруч із ним. Кілька хвилин джигіт бачив собаку. Але незабаром гончий залишився далеко позаду. Кінь немовби плив над степом…
Приїхавши додому, молодший брат сказав:
— Наш стригунець подібний до стріли, він легко обігнав гончого собаку. Я думаю, завтра на перегонах він обжене будь-якого коня.
Спітнілого і стомленого стригунця брати відвели в конюшню. Ранком вони вирушили на перегони.

Тут же красувалося двоє коней хана Барака. Жодні кінські перегони не проходила без них. Але брати все ж таки вирішили позмагатися з ними.
Посадили вони на свого стригунця бідного хлопчика, якого на посміх називали Шолудивим.
Байські синки сіли на кращих скакунів і поїхали до урочища Кара-кой. Звідти повинні були початися перегони. Разом з ним поїхав і Шолудивий.
Всю дорогу глузували байські синки з бідного хлопчика, стягували його з коня, збивали з голови шапку.
Коли під’їхали до урочища Кара-кой, підлітки вишикувалися в один ряд, а хлопчикові довелося стати позаду них. Почалися перегони.
Деякий час Шолудивий відставав од своїх супротивників, але потім його стригунець помчав швидше ураганного вітру.
Хлопець наздогнав першого вершника, зірвав з нього шапку і засунув собі під одяг. Так він зробив і з іншими супротивниками, поки не випередив усіх. Позаду залишились і відомі коні хана Барака.
Наближався кінець перегонів.
Юні вершники, наближаючись до аулу, повинні були кричати імена своїх батьків. А бідний хлопчик не знав, як бути: чи кричати ім’я хазяїв стригунця, чи ім’я свого батька. Тож він закричав:
— Скакун! Скакун!
Хан Барак стежив за скачками, чекаючи, що його коні, як і завжди, будуть першими. Аж тут він побачив білого стригунця, який мчав попереду всіх.
— Чи я помиляюсь? — звернувся хан Барак до народу.— Чи правда, що цей паршивий стригунчик біжить попереду?
— Так, правда! Це найкращий скакун на перегонах! — відповіли люди.
Розлютився хан Барак і крикнув:
— Цей паршивий хлопчисько пристав по дорозі! Ми не пускали на перегони стригунця. Негайно заберіть його!
Слуги поспішили виконати наказ хана і кинулись ловити стригунця. Але він збив кількох чоловік і проскочив уперед.
Усі шарахнулися від нього. І лише нікому не відома дівчина схопила вуздечку білого скакуна й допомогла хлопцеві зіскочити на землю.
Обурений хан Барак закричав:
— Цей кінь не брав участі у перегонах! Заберіть його!
Тоді хлопець сказав людям:
— Ось шапки моїх супротивників. Звідки ж вони в мене, якщо я не брав участі у скачках?
І він кинув шапки на землю.
Ославлений хан Барак відвернувся, ударив кулаком свого найкращого коня і пішов геть.
За перемогу свого стригунця брати одержали багату нагороду — сорок коней. Десять з них вони віддали хлопцеві.
Після перегонів справи у братів покращали, вони одружилися і зажили щасливо.
А стригунець навіки прославився в народі.