Скарби острова Бузини

Ото погодка видалася! Здавалося, всі хмари  на небі луснули і зливою виливаються на землю. В таку негоду Заєць-лицар і Ведмідь-ласун усамітнилися у своєму будиночку всередині дерева за цікавою товстою книгою, яку Ведмідь отримав у спадок від рідного дядька. Маленький Заєць читав її вголос, а Ведмідь слухав затамувавши подих.

У книзі чорним по білому було написано: «Там, де закінчується веселка, зазвичай буває заритий скарб. Потрібно знайти таке  місце, і тоді ви знайдете скарб!»

Друзі були дуже здивовані. Такого вони ніколи раніше не чули!

— Що ж, знайти скарб – це мені подобається, – мрійливо заявив Ведмідь.

Заєць погодився, що думка слушна.

— Дощ уже майже перестав, – сказав Ведмідь, – і, здається, визирнуло сонце!

— А ось і веселка! – вигукнув Заєць. – Її початку  не було видно, він ховався десь у хмарах, а кінець – на острові Бузини, поряд з Банановою скелею!

Заєць кинувся до дверей і в одну мить спустився сходами.

— Я обов’язково маю знайти скарб, я ж лицар! – голосно вигукнув він.

— І я з тобою! – охоче відповів Ведмідь.

У друзів був човен, на якому вони одного разу програли великі перегони Заячим озером і який зберегли. Вони швидко спустили його на воду і вирушили в подорож.

Ведмідь спочатку ніяк не міг влаштуватися так, щоб човен не сильно нахилявся, адже важив він чимало! Нарешті він сів. Однак у човен набралося повно води, і Зайцеві довелося старанно вичерпувати її, інакше б вони потонули.

І ось друзі нарешті досягли берега острова Бузини.

Тут вони почали згадувати страшні історії, які чули про цей острів. Мешканці лісу розповідали, що раніше тут жили пірати.

— А коли вже побували пірати, то напевно вони закопали на острові скарб! – мрійливо промовив Ведмідь.

— І ми обов’язково знайдемо його – там, де закінчується веселка! – підхопив Заєць.

— Але перш за все нам потрібно підкріпитися, – перебив його Мишко-ласун.

Всі знали про те, що на острові росли найсмачніші квіти бузини. І друзі вирішили спочатку як слід набити свої животики, тому що їх чекало досить важке завдання.

— Сили додаються після їжі, – завжди говорив Ведмідь, і він знався на цьому.

Як тільки друзі добре поїли, настала черга для пошуку скарбів. Веселка зблідла, але вони знали, що повинні знайти, де її кінець.

Після довгої дороги під палючим сонцем вони прийшли в невеликий ліс  біля Бананової скелі. Ніхто не знав, чому скеля отримала таку назву

Заєць і Ведмідь почали копати в тіні великого бузинного дерева, але невдовзі натрапили на камінь. Мабуть, вони обрали неправильний напрямок. Тоді друзі продовжили свої пошуки під другим деревом. Тут земля була м’якшою, і через деякий час лопата Ведмедя з металевим дзвоном ударилася об щось.

— Ура! – закричали обидва, але… це виявилася бляшанка.

— Це було неправильне місце, але нічого страшного, — зауважив Заєць, який ніколи не сумував. – Зараз ми знайдемо правильне!

І він почав копати далі. Ведмідь заспівав пісню, Заєць насвистував.

Шукати скарб було дуже цікаво, і вони захопились. Однак і надалі друзі нічого не знайшли, окрім старої пляшки.

Шукачі скарбів сильно втомилися, і піт лив з них градом. Сонце палило нещадно. Друзів рятували хутряні шкірки, адже якби на них не було хутра, вони б геть обгоріли. Заєць і Ведмідь наполегливо продовжували рити.

Вони знову і знову знаходили нові місця і копали там, то тут. Невдовзі поряд з Банановою скелею вже не залишалося землі, де б вони ще не шукали.

— Як я втомився, – пробурчав Ведмідь. Як і Заєць, він засинав на ходу.

— Буде краще, якщо ми трохи перепочинемо, — сказав Заєць. – А потім подивимося.

Друзі знайшли на узбережжі підходяще для відпочинку  дерево, лягли в його тіні і відразу заснули. Їм снилося, що вони пливуть додому Заячим озером у човні, навантаженому золотими монетами і коштовностями.

Коли вони прокинулися, сонце вже сідало, Друзі глянули на берег, і їх охопив переляк. Човна не було! Мабуть, його забрало течією або він потонув… а може, й те й друге!

— Ой,  ой! – зітхав і ойкав Мишко. – Як же ми повернемось додому без човна?

—  Думаю, нам доведеться залишитися тут на ніч, – вирішив Заєць. – Не засмучуйся!

На щастя, у Зайця були невеликі навички пластуна. Тому він не розгубився. А Ведмідь тішився, що в нього такий тямущий друг. Сам він не відрізнявся кмітливістю і не знав, як чинити у важких ситуаціях.

— Насамперед давай зберемо сухі дрова для багаття і гілки для куреня, в якому ми могли б переночувати, – скомандував Заєць.

Ведмідь слухняно потюпав у хащі і невдовзі повернувся з купою дров і гілок, з яких друзі відразу почали будувати курінь. Вони дуже поспішали, бо вже наставали сутінки, а все треба було зробити до темряви.

І ось курінь був готовий, а багаття весело потріскувало. Друзі вудили над багаттям гілки бузини, смажили гриби та пили воду з джерела. А ще вони співали, і Заєць розповідав Ведмедеві про Робінзона Крузо, який прожив на острові зі своїм другом П’ятницею цілих двадцять вісім років.

Друзі насолоджувалися, вечір вийшов чудовим. Що може бути краще, ніж сидіти з приятелем біля багаття і рахувати зірки? Трохи пізніше вони побажали один одному добраніч, лягли в курені і заснули.

Сторінки: 1 2 3