TOU

Скарби піратів ( 10 казка)

Анатолій Валевський

Старовинна мапа

Минуло вже багато днів з тих пір, як Клайм разом з друзями повернувся з подорожі на Острів розмовляючих птахів, але нічого особливо цікавого в Дрімландії за цей час не відбувалося. Напевно тому непосидючий цікаврик занудьгував.

Одного вечора Клайм сидів біля віконця і, дивлячись на веселе мерехтіння зірок, пив ароматний чай з варенням. Знічев’я він почав рахувати зірки:

– Раз, два, три… цікаво, чому я жодного разу так і не зміг порахувати всі зірочки? І навіщо вони блимають, може, грають в якусь гру?.. чотири, п’ять… а цікавенько, в яку? Напевно, в якусь мигалку… ех, та чому ж це мені так нудно?..

Цікаврик швиденько зіскочив з стільця і уважно роззирнувся, міркуючи, чим би йому зайнятися. Його увагу привернув краєчок скриньки, який заманливо виглядав з-під ліжка.

– Щось давненько я до неї не зазирав, вже й забув, що там у мене лежить, – пробурмотів Клайм. – Треба перевірити…

Пританцьовуючи від нетерпіння, він виволік скриньку на середину кімнати, відкрив віко і, сівши прямо на підлогу, почав витягати зсередини все поспіль і складати поруч з собою. При цьому кожну дрібницю він уважно оглядав з усіх боків, немов оцінюючи, що б з нею можна було цікавого зробити.

В цей час на ганку пролунав стрімкий тупіт, і в двері гучно постукали.

Клайм негайно нагострив вуха і крикнув:

– Заходьте, у мене не зачинено!

Двері розчинилися, і в кімнату ввалився захеканий Брегон.

– Привіт Клайме! – вигукнув він. – А я до тебе в гості…

– От і добре, а то мені одному так нудно було, – зрадів Клайм. – Тільки мені ось цікавенько, чому це ти так захекався, немов за тобою ціла зграя вовків гналася?

При цих словах Брегон боязко зіщулився, швиденько зачинив двері і обережно виглянув у віконце. Тільки після цього, полегшено зітхнувши, він підійшов до приятеля і пошепки повідомив:

– Уявляєш, за мною і справді гналася величезна зграя зубастих вовків! Мабуть…

– З чого це ти взяв? – здивувався Клайм, негайно забувши про свою скриню. – У нас в Дрімландії вовків взагалі немає, тим більше цілої зграї! Це тобі, напевно, зі страху привиділося…

– Ага, як же, – образився Брегон. – А хто ж в такому випадку за мною гнався до самого твого будинку?!

Клайм відчув, що у нього засвербів кінчик носа, а це вже була вірна ознака того, що йому стало дуже цікаво. Він схопився на ноги і почав вимагати:

– Ну-ка, братику Брегончику, викладай все, як є! Де з тобою це сталося?

– Так тут, неподалік – там, де стежка розгалужується… біля заростей дикої ліщини. Як раз я проходив повз, аж тут в кущах раптом щось як затріщало, як засопіло! Ну… я і кинувся навтьоки щодуху…

– А ти хоч бачив цих вовків на власні очі?

– Робити мені нема чого – озиратися, – заперечив Брегон. – Я ж і так ледве ноги забрав!

Клайм з недовірою підійшов до віконця, визирнув у нього, а потім, розчинивши двері, покликав приятеля:

– Покажи-но мені, де ця величезна зграя вовків, які за тобою гналися… Куди вони всі поділися?

– А я що, знаю?! – затявся Брегон. – Може, вони злякалися і втекли…

– Як же, злякалися… Я тобі ось що скажу: в цих кущах єнот Дасті любить почухати свої боки, а тобі зі страху вовки привиділися.

– Чому ж це – привиділися! Я ж чув за своєю спиною гучний тупіт!

– Звичайно, чув, – засміявся Клайм. – Тільки напевно це був твій власний тупіт, від якого ти і тікати, немов заєць-боягуз! Ех, ти – герой…

Брегон почервонів від сорому і опустив голову. Йому стало дуже ніяково перед приятелем. Але, як відомо, цікаврики – народець непосидючий і ніколи довго не сумують, тому, помітивши розкриту скриню, Брегон тут же забув про свою комічну пригоду і відразу почав задавати питання:

– Дуже цікава у тебе скринька… І що ти там зберігаєш, якщо не секрет?

– Та так, багато чого різного… – знизав плечима Клайм.

– А можна мені теж подивитися?

Клайм зітхнув і махнув рукою:

– Дивись, чого вже там… Все одно нічого цікавого всередені не знайдеш. Я ось теж сподівався що-небудь надибати, та не вийшло… Ти чаю з варенням хочеш?

– Ага, – неуважно пробурмотів Брегон, вже засовуючи свій цікавий ніс в скриньку і з захопленням розглядаючи вміст.

Клайм поставив на піч чайник і почав накладати у блюдце журавлинне варення. При цьому він нишком поглядав на свого друга, який так захопився, що вже нічого навколо не помічав. Несподівано Брегон радісно скрикнув і навіть підстрибнув, тримаючи в руках складену стару мапу.

– Знайшов! А ти казав, що в скриньці немає нічого цікавого…

Негайно, забувши про все на світі, Клайм підбіг до нього, вихопив мапу, розстелив її прямо на підлозі і заклопотано забурмотів:

– Як же це я про неї забув?

Брегон надув губи від поважності і зауважив:

– Ось бачиш, якби не я, то ти навіть і не згадав би про мапу, яку ми знайшли на Острові розмовляючих птахів… а на ній зазначено те місце, де заховані великі скарби піратів!

– Зазначено-то воно зазначено, та тільки де це місце знаходиться? – засмучено зітхнув Клайм. – Адже тут нічого не написано жодного слова…

Цікаврики задумливо втупилися у стару мапу. У будинку настала тиша. Тільки через віконця долинало бадьоре стрекотіння цвіркуна. Але тут Клайм радісно ляснув себе по лобі.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: