ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Скарби піратів ( 10 казка)

Анатолій Валевський

Старовинна мапа

Минуло вже багато днів з тих пір, як Клайм разом з друзями повернувся з подорожі на Острів розмовляючих птахів, але нічого особливо цікавого в Дрімландії за цей час не відбувалося. Напевно тому непосидючий цікаврик занудьгував.

Одного вечора Клайм сидів біля віконця і, дивлячись на веселе мерехтіння зірок, пив ароматний чай з варенням. Знічев’я він почав рахувати зірки:

– Раз, два, три… цікаво, чому я жодного разу так і не зміг порахувати всі зірочки? І навіщо вони блимають, може, грають в якусь гру?.. чотири, п’ять… а цікавенько, в яку? Напевно, в якусь мигалку… ех, та чому ж це мені так нудно?..

Цікаврик швиденько зіскочив з стільця і уважно роззирнувся, міркуючи, чим би йому зайнятися. Його увагу привернув краєчок скриньки, який заманливо виглядав з-під ліжка.

– Щось давненько я до неї не зазирав, вже й забув, що там у мене лежить, – пробурмотів Клайм. – Треба перевірити…

Пританцьовуючи від нетерпіння, він виволік скриньку на середину кімнати, відкрив віко і, сівши прямо на підлогу, почав витягати зсередини все поспіль і складати поруч з собою. При цьому кожну дрібницю він уважно оглядав з усіх боків, немов оцінюючи, що б з нею можна було цікавого зробити.

В цей час на ганку пролунав стрімкий тупіт, і в двері гучно постукали.

Клайм негайно нагострив вуха і крикнув:

– Заходьте, у мене не зачинено!

Двері розчинилися, і в кімнату ввалився захеканий Брегон.

– Привіт Клайме! – вигукнув він. – А я до тебе в гості…

– От і добре, а то мені одному так нудно було, – зрадів Клайм. – Тільки мені ось цікавенько, чому це ти так захекався, немов за тобою ціла зграя вовків гналася?

При цих словах Брегон боязко зіщулився, швиденько зачинив двері і обережно виглянув у віконце. Тільки після цього, полегшено зітхнувши, він підійшов до приятеля і пошепки повідомив:

– Уявляєш, за мною і справді гналася величезна зграя зубастих вовків! Мабуть…

– З чого це ти взяв? – здивувався Клайм, негайно забувши про свою скриню. – У нас в Дрімландії вовків взагалі немає, тим більше цілої зграї! Це тобі, напевно, зі страху привиділося…

– Ага, як же, – образився Брегон. – А хто ж в такому випадку за мною гнався до самого твого будинку?!

Клайм відчув, що у нього засвербів кінчик носа, а це вже була вірна ознака того, що йому стало дуже цікаво. Він схопився на ноги і почав вимагати:

– Ну-ка, братику Брегончику, викладай все, як є! Де з тобою це сталося?

– Так тут, неподалік – там, де стежка розгалужується… біля заростей дикої ліщини. Як раз я проходив повз, аж тут в кущах раптом щось як затріщало, як засопіло! Ну… я і кинувся навтьоки щодуху…

– А ти хоч бачив цих вовків на власні очі?

– Робити мені нема чого – озиратися, – заперечив Брегон. – Я ж і так ледве ноги забрав!

Клайм з недовірою підійшов до віконця, визирнув у нього, а потім, розчинивши двері, покликав приятеля:

– Покажи-но мені, де ця величезна зграя вовків, які за тобою гналися… Куди вони всі поділися?

– А я що, знаю?! – затявся Брегон. – Може, вони злякалися і втекли…

– Як же, злякалися… Я тобі ось що скажу: в цих кущах єнот Дасті любить почухати свої боки, а тобі зі страху вовки привиділися.

– Чому ж це – привиділися! Я ж чув за своєю спиною гучний тупіт!

– Звичайно, чув, – засміявся Клайм. – Тільки напевно це був твій власний тупіт, від якого ти і тікати, немов заєць-боягуз! Ех, ти – герой…

Брегон почервонів від сорому і опустив голову. Йому стало дуже ніяково перед приятелем. Але, як відомо, цікаврики – народець непосидючий і ніколи довго не сумують, тому, помітивши розкриту скриню, Брегон тут же забув про свою комічну пригоду і відразу почав задавати питання:

– Дуже цікава у тебе скринька… І що ти там зберігаєш, якщо не секрет?

– Та так, багато чого різного… – знизав плечима Клайм.

– А можна мені теж подивитися?

Клайм зітхнув і махнув рукою:

– Дивись, чого вже там… Все одно нічого цікавого всередені не знайдеш. Я ось теж сподівався що-небудь надибати, та не вийшло… Ти чаю з варенням хочеш?

– Ага, – неуважно пробурмотів Брегон, вже засовуючи свій цікавий ніс в скриньку і з захопленням розглядаючи вміст.

Клайм поставив на піч чайник і почав накладати у блюдце журавлинне варення. При цьому він нишком поглядав на свого друга, який так захопився, що вже нічого навколо не помічав. Несподівано Брегон радісно скрикнув і навіть підстрибнув, тримаючи в руках складену стару мапу.

– Знайшов! А ти казав, що в скриньці немає нічого цікавого…

Негайно, забувши про все на світі, Клайм підбіг до нього, вихопив мапу, розстелив її прямо на підлозі і заклопотано забурмотів:

– Як же це я про неї забув?

Брегон надув губи від поважності і зауважив:

– Ось бачиш, якби не я, то ти навіть і не згадав би про мапу, яку ми знайшли на Острові розмовляючих птахів… а на ній зазначено те місце, де заховані великі скарби піратів!

– Зазначено-то воно зазначено, та тільки де це місце знаходиться? – засмучено зітхнув Клайм. – Адже тут нічого не написано жодного слова…

Цікаврики задумливо втупилися у стару мапу. У будинку настала тиша. Тільки через віконця долинало бадьоре стрекотіння цвіркуна. Але тут Клайм радісно ляснув себе по лобі.

– Здається, я знаю, що нам робити, – вигукнув він. – У бібліотеці дідуся Ватроля я бачив великий географічний атлас, в якому безліч різноманітних мап!

– А чим це нам допоможе? Ти ж сам казав, що на карті немає ні слова, ми навіть не знаємо де шукати… – зітхнув Брегон. – Ні, нічого ми там не знайдемо…

– Ще як знайдемо! – впевнено заявив Клайм. – Потрібно просто відкривати кожну мапу в атласі і порівнювати з нашою.

– Ура-а! – підстрибнув Брегон і затанцював на радощах навколо приятеля. – Слава великому і мудрому вигаднику Клайму – відомому разгадувачеві всіляких таємниць і відкривачеві піратських скарбів!

Потанцювати ще трохи, цікаврик акуратно склав мапу і, дбайливо притискаючи її до грудей, попрямував до дверей.

– Агов, Брегончику! – гукнув його спантеличений Клайм. – Куди це ти на ніч глядючи зібрався?

– Як це куди?! – здивувався Брегон. – Ясна річ: до дідуся Ватроля за географічним атласом. Ти ж сам сказав, що в ньому ми відшукаємо розгадку нашої мапи…

– А чи не здається тобі, що сьогодні вже запізно для прогулянок? Напевно, спати пора…

– Мені зовсім спати не хочеться, – заперечив Брегон. – А навіть навпаки – бадьорість з’явилася!

– Зате дідусь Ватроль, напевно, вже третій сон бачить. Ти ж не будеш його будити… – Клайм хитро примружився і додав: – До того ж зараз темно, а в кущах щось шаруділо…

Брегон мерзлякувато повів плечима, розгублено подивився на приятеля і нерішуче погодився:

– Так. Мабуть, краще йти до дідуся Ватроля вранці… щоб не будити його вночі…

Так і вирішили. Швиденько випивши чаю, цікаврики дружно вляглися спати і міцно заплющили очі, щоб швидше заснути. При цьому вони дуже старанно думали про те, які цікаві і корисні скарби можуть бути заховані в піратській схованці. Вони так розмріялись, що непомітно поснули.

Лагідно світив у віконце повний місяць, а по умиротвореним личкам сплячих цікавриків блукали замріяні посмішки.

 

Розгадка

Тільки-но перші промені ранкового сонечка зазирнули у віконце, цікаврики негайно підхопилися з ліжок, швиденько вмилися, взяли мапу і, навіть не поснідавши, щодуху наввипередки помчали в бік Глинистих пагорбів.

Старий пугач Глум якраз щойно почав влаштовуватися на відпочинок в дуплі розлогого дуба, коли почув гучний тупіт і життєрадісні голоси. Розплющивши очі, він з цікавістю визирнув назовні і побачив пробігаючих повз цікавриків, які щось азартно обговорювали на ходу.

– Зрозуміло, – добродушно пробурмотів Глум. – Якщо вже ці шибеники кудись поспішають, значить скоро в Дрімландії знову почнуться пригоди. Потрібно буде за ними крадькома простежити – як би чого не накоїли через свою невгамовну допитливість.

Пугач голосно позіхнув, закрив очі і, вже засинаючи, додав:

– Але це я зроблю потім, а зараз потрібно гарненько виспатися після нічної зміни…

Тим часом Клайм з Брегоном прибігли прямо до будиночка дідуся Ватроля і з розгону увірвалися всередину. Але так як вони дуже поспішали, а кожен хотів бути першим, то одночасно вбігли в проріз двері і застрягли.

Обернувшися на гомін, дідусь Ватроль глянув на цікавриків поверх окулярів і, знову зайнявшись якоюсь справою, суворо похитав головою:

– Ну-ка, не галасуйте і не товпіться у дверях, а заходьте по одному… Що у вас там сталося рано-вранці?

– Здрастуйте, дідусь Ватроль, – першим заквапився Брегон. – Нам дуже потрібно терміново заглянути в великий географічний атлас щоб перевірити… Ой!

Брегон з по дивом поглянув на свого приятеля, бо Клайм непомітно його вщипнув.

– Що це ти скрикуєш, ніби тебе оса вжалила? – пробурчав дідусь Ватроль.

– Саме так і було, – сказав Клайм, при цьому змовницьки підморгнувши приятелю. – Ми до вас бігли, і раптом на нас напали лісові оси! Ось одна з них тільки що і вжалила Брегона…

– Можливо, потрібно йому компрес поставити на місце укусу, – захвилювався дідусь Ватроль. – Зараз я знайду ліки…

– Ні-ні!  – вигукнув Брегон, сердито глянувши на друга. – Не потрібно ніяких ліків! У мене вже все пройшло… ось тільки… хіба що поставити компрес Клаймові на язик, а ще краще намазати його йодом!

– Для чого б?! – здивувався дідусь. – Його ж оса за язик не кусала…

– А шкода… – зітхнув Брегон.

Клайм нетерпляче смикнув його за рукав і попросив дідуся Ватролля:

– Нам би в географічний атлас зазирнути… ну, хоча б одним оком… дуже потрібно!

– Що ж ви там сподіваєтеся знайти? – поцікавився дідусь Ватроль.

Цікаврики на мить розгубилися, безпорадно перезирнулися і несміливо сказали:

– Ми хочемо перевірити, чи правильно там все намальовано…

– А ви що, великі знавці географії? – посміхнувся дідусь. – Або хочете якесь географічне відкриття зробити? Нумо, зізнавайтеся!

Цікаврики зніяковіло опустили голови. Побачивши це, дідусь Ватроль підійшов до них і, ласкаво погладивши по голівках, сказав:

– Гаразд, якщо вже вам так закортіло, йдіть до мого кабінету і подивіться атлас, тільки акуратно з ним! А у мене тут справи є деякі, так що не ображайтесь, що я з вами не йду…

– Що ви, що ви, – зраділи цікаврики. – Ми і самі впораємося, не хвилюйтеся, дідусю!

Вони швиденько шаснули в кабінет і щільно прикрили за собою товсті двері.

– Ось як здорово все вийшло, – радісно заявив Брегон. – Тільки не зрозумію, навіщо ти мене вщипнув?

– Щоб ти не встиг розповісти про нашу знахідку. А то ж якщо хтось дізнається про мапу, тоді це вже не буде нашим секретом…

Клайм зняв з полиці велику товсту книгу, на корінці якої золотими літерами було написано “Географічний атлас Дрімландії”, поклав її на стіл і розкрив навмання. Поруч він розгорнув карту і почав уважно порівнювати малюнки, щось заклопотано бурмочучи собі під ніс.

Метушливо пританцьовуючи, Брегон заглядав то через ліве, то через праве плече Клайма. Він шумно сопів, чесався – йому так кортіло, що Брегон не міг встояти на місці. Йому вже ввижалися таємничі виблискуючі скарби піратів.

– Ну що ти так довго колупаєшся?! – не витримала він. – Знайшов вже? Давай, я буду тобі допомагати.

Клайм сердито відмахнувся:

– Краще не пихкай у мене над вухом, тільки заважаєш. Краще займися чимось корисним …

Брегон неохоче відійшов в сторону і, щоб якось згаяти час, взявся розглядати старовинні картини, які були розвішані по стінах кабінету. Але при цьому він постійно озирався на Клайма, який, висунувши від старання кінчик язика, старанно водив пальцем по сторінках атласу.

Через деякий час, коли Брегону вже стало здаватися, що з їх затії нічого не вийде, пролунав схвильований голос Клайма:

– Є! Знайшов…

Брегон кулею опинився біля столу і, затамувавши подих від хвилювання, схилився над мапою.

Переводячи погляд з атласу на мапу і назад, Клайм радісно прошепотів:

– Дивись, Брегончику, це ж Драконів острів! Бачиш, все збігається до останньої рисочки… тепер ми вже точно знаємо, де пірати приховали свої скарби і вирушимо туди негайно.

– Заодно і дракона Уго відвідаємо, – погодився Брегон. – Давно вже ми з ним не розмовляли…

– Тільки, цур, нікому ні словечка!

– Навіть Таффі? – здивувався Брегон.

– Їй-то ми скажемо, – заспокоїв друга Клайм. – Вона ж наша подруга… але більше нікому, домовилися?!

На тому і порішили. Справу було зроблено, тому, нашвидко попрощавшись з дідусем Ватролем, цікаврики попрямували до Таффі. Коли вони підстрибом побігли по стежці в бік Сріблястого лісу, старий троль скрушно похитав головою і пробурмотів:

– Що ж ці шибеники шукали в географічному атласі, хотів би я знати? Невже знову якусь подорож затівають?..

А Клайм з Брегоном в цей час безтурботно тупотіли по стежці і весело виспівували жартівливу пісеньку шукачів скарбів, яку тут же на ходу і складали:

На острові далекому

Ростуть старі дуби.

Під ними у печері

Заховані скарби.

Ніхто про них не знає,

Лиш тільки ти і я –

Це наша таємниця

На двох – твоя й моя!

Ми весело сміємось

І скачем, як горох,

Бо скоро скарб незлічений

Ми знайдемо удвох!

– Стривай, Клайме, як же це так виходить в пісні, що ми з тобою удвох все знайдемо, а про Таффі забули?! Ні, це не годиться…

Від несподіванки Клайм зупинився, як укопаний, і задумливо почухав потилицю.

– Та-ак… як же це ми так схибили?

Але, як відомо, цікаврики довго не можуть засмучуватися, і Клайм швидко знайшов вихід.

– Послухай, Брегоне, нічого поганого ще не сталося – ми просто змінимо одне слово, і все буде добре!

– Яке ж це слово? – поцікавився приятель, бо сам не зміг нічого ось так відразу придумати.

– А ми будемо замість слова “удвох” співати слово “втрьох” і тоді вийде ось що! – радісно вигукнув Клайм і проспівав:

Ми весело сміємося

І скачем, як горох,

Бо скоро скарб незлічений

Ми знайдемо утрьох!

– Ну, тепер зовсім інша справа, – розплився в задоволеній усмішці Брегон. – Утрьох завжди краще і веселіше брати участь у пригодах, а я їх так люблю, що навіть і висловити не можу!

– Хто ж не любить пригод?! – посміхнувся Клайм. – Тільки поки ми тут з тобою стоїмо на місці і балакаємо даремно, хтось раніше нас може знайти скарби піратів…

Не кажучи більше ані слова, цікаврики зірвалися з місця і побігли до будиночка Таффі.

 

Подорож на Драконів острів

Як тільки друзі розповіли Таффі про те, що таємниця старовинної мапи розкрита, вони влаштували нараду і разом почали думати, як швидше потрапити на Драконів острів.

– Послухайте, адже зараз в місті Південні Ворота йдуть відновлювальні роботи! – вигукнула Таффі. – Це те, що нам необхідно.

– А що це таке, відновлювальні роботи? – здивувався Брегон.

– Ех ти, темрява! – посміхнувся Клайм. – Це означає, що всі палаци, фонтани і будь-що інше, що є в стародавньому місті, зараз ремонтують – тобто відновлюють для того, щоб жителі Дрімландії знову могли повернутися в Південні Ворота і жити там…

– А-а… ну тепер-то ясненько, – задоволено кивнув Брегон. – Тільки не зовсім зрозуміло, як ці самі відновлювальні роботи можуть нам допомогти в пошуках скарбу?

– Так це ж простіше простого! – сплеснула долонями Таффі. – Для того, щоб відремонтувати палаци, потрібен рожевий мармур… А де його можна взяти? На Драконовому острові… Так?

– Ну то й що? – знизав плечима Брегон. – Нам-то мармур не потрібен, ми ж скарби шукаємо!

– Та це ж на Драконів острів ходять кораблі за рожевим мармуром! – радісно вигукнув Клайм. – А це означає, що на одному з таких кораблів ми зможемо потрапити туди, куди нам потрібно. Молодець, Таффі! Як же це я сам не додумався…

Вирішено було не відкладати справу в довгу шухляду. Швиденько розбігшись по домівках, цікаврики почали збирати в рюкзачки речі, які могли знадобитися їм у поході.

Клайм взяв з собою ліхтар, моток тонкої мотузки, шматочок крейди, трохи подумав, хитро посміхнувся і запхав в рюкзачок баночку журавлинного варення.

“Це на всякий випадок, – вирішив цікаврик. – Хто й зна… може, стане у нагоді…”

Окинувши прощальним поглядом кімнату, Клайм звалив на плечі рюкзачок і вибіг з будиночка. У радісному настрої він попрямував до обумовленого місця, де його вже чекали друзі.

Незабаром вони всі разом бадьоро тупотіли по дорозі в Південні Ворота. Правда пройшли не так вже й багато, тому що Брегон через деякий час почав потихеньку скиглити:

– Ось йдемо і йдемо, а дорога-то далека… Всі ноги зіб’ємо, поки дійдемо… Ще й не відомо, чи є там якісь скарби чи ні… Може, все це просто брехня… Ех, а у мене вдома ціла банка абрикосового варення залишилася…

Нарешті Клайм не витримав і зупинився.

– Ну чому ти весь час скиглиш?! – сердито тупнув він ногою. – Краще б сидів вдома і їв своє варення… Завжди ти чимось незадоволений!

– Я-то задоволений, – заперечив Брегон. – Тільки ось ноги трішечки незадоволені, просяться відпочити…

– Нічого їм не буде, твоїм ногам, нехай потерплять…

– Гаразд, не сваріться, – примирливо сказала Таффі. – Я чую якийсь тупіт, здається, нас хтось наздоганяє…

Цікаврики прислухалися і справді почули дробовий тупіт копит, який швидко наближався. Незабаром з-за пагорба з’явилися рожеві поні на чолі з давнім знайомцем Квіком. Вони зупинилися біля друзів.

– Куди прямуєте? – дружелюбно поцікавився Квик. – Судячи з ваших рюкзаків, знову в похід зібралися?

– Вирішили у Південні Ворота навідатися, – повідомив Клайм. – У нас там є одна справа…

– Пішки вам довго йти доведеться… – промовив Квік і озирнувся на своїх супутників. – Ну що, допоможемо цікаврикам?

– Звичайно, допоможемо! – хором погодилися скакуни.

Клайм, Таффі і Брегон швиденько піднялися на рожевих поні, і загін жваво поскакав вперед. Брегон так і сяяв від щастя, адже тепер йому не потрібно було топати самому і нести на собі важкий рюкзак. Він захоплено крутив головою на всі боки і насвистував щось веселе.

Скакати на прудконогих рожевих поні було легко і приємно. Пустелю минули швидко. Кілька разів по дорозі зустрічалися загони гномів-будівельників, які з веселими піснями поверталися з Південних Воріт у Печерне місто. Потім спостерігали за зграєю диких качок, які летіли кудись у своїх качиних справах. А вже майже перед самими Південними Воротами друзі потрапили в справжню заметіль з білих пушинок кульбаб.

– Ой, як чудово! – зрадів Клайм. – Зовсім як в Сніговому краю, де ми розчаклували Снігову королеву.

– Так, – погодився Брегон. – Тільки там було дуже холодно, а тут – тепло!

Час промайнув непомітно, і незабаром допитливі мандрівники вже були в стародавньому місті.

Відновлювальні роботи йшли швидко. Там і сям дружно працювали мешканці Дрімландії, спільно відновлюючи високі палаци, житлові будинки, ажурні мости і фонтани.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Казки Кремезних гір”
Анатолій Валевський

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: