TOU

Скарга королю

Польські народні казки

Колись по сусідству з маєтком одного багатого пана жив бідний селянин. Все його багатство складалося з однієї корівки. Якось вона зайшла на панське поле. Побачив її пан, упіймав і зарізав.
Пішов бідолах до пана і попросив, щоб той заплатив йому за корову. Розсердився пан і наказав своїм наймитам висікти бідняка батогом.
Повернувся додому наш бідолаха ні з чим.

— Давай напишемо скаргу королю. Він справедливо розсудить нас! – порадила йому жінка.
— Як же ми її напишемо,— відповів їй селянин,— я ж грамоті не навчений? Думали вони, думали і нарешті придумали. Взяв селянин велику дошку і гарно обтесав її рубанком. Довго він возився з дошкою, пихкав, сопів, доки не вирізав на ній свою халупу і панський маєток. На дошці було видно по яких місцях йшла корова, з якого боку вона зайшла на панське поле і де пан її зарізав. Під цим малюнком селянин вирізав лаву, на ній себе, а навколо десятеро чортенят.

Закінчивши цю важку роботу, селянин узяв на плече дошку і попрямував до короля. У великому лісі, через який проходив його шлях, він зустрів мисливця.
— Доброго дня, пане! Бажаю тобі здоров’я! – Привітав зустрічного селянин.
— Дякую, добра людина! Куди прямуєш? – поцікавився мисливець.
— До короля, скаржитися на мого пана.
— А чим він тебе образив? Селянин скинув дошку з плеча і показав своє прохання.
Подивився мисливець, але нічого не зрозумів.
– Як же ти не розумієш? Тут так ясно все намальовано! — здивувався селянин і почав пояснювати: — Оце — моя халупа, а це — панський маєток і поле. Ось звідси моя корівка зайшла на панське поле, а тут її зарізали. Це лава, на якій мене розтягли панські слуги, а десять чортенят — це десять ударів батогом, які мені всипали за наказом пана. Тепер тобі зрозуміло? – Так, тепер я все зрозумів, – сказав мисливець. — Іди, добра людина до короля, він неодмінно тобі допоможе!
Мисливець пішов, а селянин продовжив свій шлях. Йому й на думку не спало, що він розмовляв із самим королем Яном.

Нарешті добувся до королівського замку. Варта впустила його, а один із придворних відвів у велику розкішно прибрану кімнату, де на золотому троні сидів король у червоній мантії із золотою короною на голові, а навколо нього юрмилося дванадцять важливих сановників.
Подав наш селянин першому сановнику дошку з проханням і попросив:
— Прочитайте, ваша милість, яке зло вчинив мені мій вельможний пан!
Перший сановник почав крутити дошку і так і так, але нічого не зрозумів. Не зрозуміли й інші сановники. Розсердилися вони і прийнявши бідняка за безумця, наказали слугам прогнати його. Однак король зупинив слуг і наказав подати йому дошку з проханням. Дванадцятий сановник передав дошку одинадцятому, одинадцятий – десятому, той – дев’ятому. Так і передавали її один одному, поки перший сановник не подав дошку королю. Король уважно подивився на прохання і звернувся до своїх сановників:
— Як так, чому ви нічого не розумієте? Тут все дуже ясно викладено. Іди ближче, добра людина!

Селянин наблизився до трону.
— Оце тут, мабуть, твоя халупа? — спитав у нього король.
— Так, мій королю. Це моя халупа.
— А ось це маєток твого пана?
— Цілком вірно, мій пане!
— Твоя корова зайшла на панське поле звідси, так?
— Звідси, мій пане, звідси.
— А пан твою корову впіймав і зарізав, чи не так?
— Зарізав, мій пане, зарізав, не порахувався з тим, що вона в мене одна-єдина.
— А ти пішов до пана, попросив за корову грошей і замість грошей отримав десять ударів батогом, так?
— Так, мій королю! Рівно десять. Твоїми вустами каже сама правда!

Селянин дуже зрадів, що король зумів розібрати його прохання і поплескав його по плечу.
— Оце розумна голова, а не капустяний качан, на зразок ваших, — і він глузливо глянув на дванадцять важливих сановників. Король Ян теж був дуже задоволений, що показав себе перед радниками розумним і здогадливим, і сказав селянинові:
— Ти повертайся додому, а я подбаю, щоб тобі повернули гроші за корову і більше ніколи не ображали.

Через деякий час пан отримав від короля наказ побудувати селянинові новий будинок, хлів, свинарник і сінник, дати йому корову і до цього додати велику ділянку землі.
— Мудрий пан, наш король Ян – він тут же розібрався в моєму проханні! А його радники, нічого не розуміючи, лише очі витріщали. І навіщо король годує цих дармоїдів, коли вони навіть у скарзі розібратися не вміють? — до кінця свого життя , розповідав задоволений селянин, своїм сусідам.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Польські народні казки”
Упорядник – М. Пригара
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: