TOU

Скляні гори

Білоруські народні казки

Жили- були собі селянин з дружиною. Був він роботящим, і вона неабияка була робітниця.

Якось жінка взяла серп і пішла жати

В неї було маленьке дитя в колисці, що вже навчилося повзати. Ось вона жне та жне, жне та жне, жне та жне, мале не плаче, і мати до нього не дивиться. Доти вона жала, поки прийшов час додому йти. Жінка до колиски – а дитини нема. Вона вже шукала-шукала, гукала-гукала – нема маляти. Взяла порожню колиску й пішла додому плачучи. А те маля виповзло з колиски і поповзло, і поповзло – поповзло в ліс. Зустрів його лісовий господар, узяв з собою і годує. Назвав його Іван Знайда. Чи довго, чи недовго часу минуло, от він і каже хлопчикові:

– Ну, йди тепер до свого батька, до своєї матері!

Іван пішов. Ішов, ішов бачить б’ються три завірюхи. Він до них:

– За що ви б’єтеся?

– А ось за що,– кажуть,– знайшли ми три речі: перша – летючий килим, друга – кожух-невидимка, третя – гаманець грошей. І ніяк не поділимо, тому і б’ємося!

– Ага,– каже,– ось за що б’єтеся. Ген там є гора високая-привисокая. Ви йдіть на ту гору, станьте пліч-о-пліч та й біжіть з гори. Яка перша прибіжить, та все й забере собі!

Пішли завірюхи на ту гору, а він ті три речі, взяв та й пішов. Але не пішов до батька, до матері, а пішов до того лісового господаря, що його вигодував. Той господар і питає:

– Ти чого повернувся?

– Повернувся, бо знайшов три речі!

– Які речі?

– А ось,- каже,– перша – летючий килим, друга – кожух-невидимка, третя – гаманець грошей!

– Що ж, добре! Тепер я тобі розповім, як знайти собі наречену:

– Будеш ти іти – летітимуть три голубки. І сядуть вони біля моря, підуть митися, дівчата такі, що замилуєшся. Як вони підуть митися – ти вибери зручну мить та в однієї одяг і забери. Забереш, тоді візьми її за праву руку і веди за собою, одружишся ти з нею, і таке тобі буде життя гарнеє! Тільки не пий нічого з її рук. А якщо поп’єш, то вона тебе покине!

Пішов Іван. Йшов та йшов, йшов та йшов і прийшов до моря. Прийшов до моря, сів на камінь і бачить – летять три голубки. Як летіли, так і впали біля моря; летіли голубками, а як сіли, стали дуже гарними дівчатами!

Ось тоді він повзком до їх одягу і забрав у однієї сорочку. Вони помилися; дві одяглися і полетіли, а одна кинулася – нема її одежі. Почала вона шукати. Вона і шукала, вона і гукала, вона і плакала – нема сорочки, та й годі! Тоді стала говорити:

– Хто тут є, хто з мене насміявся? Якщо старий – буде батьком мені рідним; якщо середній – буде дядечком; якщо нежонатий – буде чоловіком моїм вірним!
Іванко озвався. Вона підійшла до нього, бачить, що хлопець гарний.

– Гаразд,– каже, – будеш мені чоловіком, а я тобі дружиною,– віддай мою сорочку!

Він віддав сорочку, вона одяглася, він її за праву руку й повів. Приводить її до батька та матері.

А батько каже:

– Ой сину мій! Ти по світу ходив, яку полюбив, ту й привів. Ця з тобою жити не буде! Ось поїду до багатія, висватаю тобі жінку!

Але син просить батька, щоб одружив з тією, що привів, та й годі. Ну, й одружив його батько з цією, що він привів. Жив він з нею добре, поки з її рук не пив. А вона почала сварити його, що нічого з її рук не п’є.

Ну, й випив він з її рук. Та й заснув. А вона обернулася голубкою, покинула його, полетіла. Тільки сказала на прощання:

– Чи побачимося, чи не побачимося – в Скляних горах!

Крізь сон він це ніби чув. Ось він прокинувся – нема жінки. Він до батька.

– Нема,– каже, – моєї дружини, покинула мене!

– Хіба, сину мій, я тобі не казав? Хіба ж така в родині житиме?

Я піду її шукати, батечку!

– Ні, сину мій, ти не йди її шукати, я тобі висватаю кращу, із заможної родини.

– Ні, батечку, піду її шукати!

Та й пішов. Ішов, ішов та й зайшов до того лісового господаря, що його вигодував. Той і каже:

– А що, Іване Знайдо, чи я не казав тобі, не пий з рук дружини? А ти не послухав, ось вона тебе й покинула. Чи вона тобі щось казала, як виходила?

– Та тільки сказала, що чи побачимося, чи не побачимося – в Скляних горах!

– Показав би тобі, де ті гори, та сам не знаю!

Вийшов на ганок, крикнув молодецьким голосом, свиснув богатирським посвистом – летять до нього птахи, скільки є на світі, всі злетілися. Він питає:

– Ви по світу літаєте, чи не чули, чи не бачили, де Скляні гори?

Вони кажуть:

– Ми весь світ облетіли, а Скляних гір ніде не бачили!
Тоді лісовий господар каже:

– Ну, от що, на тобі клубочок! Кинь цей клубочок: куди він покотиться, туди і йди. Прикотиться цей клубочок до мого середнього брата. Може, він покаже тобі, де Скляні гори!

Іван узяв клубочок, кинув перед собою. Клубочок покотився, і він пішов. Ось прикотився клубочок до середнього брата. А той брат як загримає на нього:

– А що, чи не казав тобі мій брат – не пий з рук дружини своєї? Ти не послухав! Що вона тобі казала, як виходила?

– Та тільки сказала, що чи побачимося, чи не побачимося – в Скляних горах!

Середній брат каже:

– Показав би я тобі, де ті гори, та сам не знаю, де вони!

Середній брат вийшов на ганок, крикнув молодецьким голосом, свиснув богатирським посвистом – біжать до нього звірі, скільки є на світі, всі йдуть до нього, тільки одних вовків нема.

Він питає:

– Ось ви, звірі, світом ходите, чи не чули, чи не бачили, де Скляні гори?

Сторінки: 1 2 3 4 5

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Білоруські народні казки”
Видавництво “Веселка”, м. Київ, 1987р.
Упорядкування – Григорій Півторак.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: