ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Скнара-Ненажера

Угорські народні казки

За лісом Багатострумковим, поруч із крайнім дубом, що стоїть праворуч від галявини Сонячного Сяйва, починається ліс Густолистий. А від нього за три вії і ще за п’ять кидків камінчика починається ліс Вельмигарний.

І ось у цьому Вельмигарному лісі жила колись – скільки років тому, не знаю,– велика бджола на ймення Скнара-Ненажера. І це давним-давно, коли вона була маленькою бджілкою, батьки, брати й сестри, а також друзі називали її Золотавкою, бо вся вона блищала, як золото. Але коли бджілка виросла, всі почали називати її Скнарою-Ненажерою.

Весь ліс – дерева, квіти, гриби з широкими капелюхами, ласкаві сарночки, гордовиті олені з розкішними рогами, ведмедиці й ведмежата, лисиці й вовки, мурашки й світлячки, метелики й слимаки – одне слово, геть усі називали велику бджолу Скнарою-Ненажерою.

А прозвали її так тому, що вона була дуже пожадлива й заздрісна. Всі бджілки ретельно й спокійно збирали з квітів мед. Вони спільно збирали мед, спільно його обробляли і складали на своїх складах.

А Скнара-Ненажера висмоктувала із квітів мед, обривала пелюстки й забирала весь мед собі. Інші бджоли з Вельмигарного лісу не гнівались, якщо ведмедик, лисичка або хтось інший ласували їхнім медом. «Певно голодний, бідолаха; хай попоїсть, ще й нам залишиться»,– думали вони.

А Скнара-Ненажера гнівалась і лютувала, якщо хтось у неї просив бодай краплю меду. Дупло її було вщерть повне медом. Вона й сама не знала вже, що робити з тим медом, проте сердито бриніла, коли хтось наближався до старого дерева посеред галявини.

Якось у ведмедя Денеша Бурмила занедужало двоє ведмежат – Дунді Бурмило і Дорка Бурмило. Лісовий лікар – учений пугач – сказав, що їх треба лікувати медом.

Денеш Бурмило пішов до Скнари-Ненажери та й просить ласкаво:

– Вельможна пані Скнаро-Ненажеро, у мого синочка і в моєї донечки болять горляночки; тільки медом їх можна вилікувати. У мене меду немає, а в тебе його багато. Позич мені трохи, хоч стільки, скільки влізе в горіхову шкаралупку.

Скнара-Ненажера пробурмотіла у відповідь:

– Не дам я тобі меду! Навіть стільки, як півгоріха!

– Не будь такою жорстокою! Я ж тобі поверну той мед. Поверну з лихвою! Дай моїм діточкам меду в дві горіхові шкаралупки! Післязавтра прийде до мене сестра, що живе в лісі Густолистому. Вона переказувала мені через білочку, що принесе меду. І я віддам тобі десять горіхових шкаралупок меду!

Жадібна Скнара-Ненажера дуже зраділа з такої обіцянки й забриніла вже лагідніше:

– Всі ви тільки обіцяєте, а коли настає час розплачуватись, нічого не віддаєте! Ти приніс заяву? Приніс розписку, що повернеш меду вдесятеро більше?

Денеш Бурмило важко зітхнув і каже:

– Ох, вельможна пані, я ж не знав, що тобі потрібна розписка… та й… признаюся… в мене почерк дуже поганий…

– Мене це не обходить, – сердито буркнула Скнара-Ненажера. – Одержиш дві горіхових шкаралупки меду лише тоді, коли принесеш розписку, що післязавтра віддаси два кавуни меду. На тому папері мусить бути написано й таке: якщо ти не віддаси мед до вечора, я тебе двічі вжалю в ніс, і ти танцюватимеш дибки під мою музику! Не даси такої розписки – не буде й меду!

Денеш Бурмило похилив голову і, зажурений, пішов до свого друга, до лиса Фері Хитромудрого, в якого був чудовий почерк. До того ж, лис той був дуже розумний. Денеш Бурмило попросив його написати розписку.

Фері Хитромудрий похитав головою й відповів:

– Ой і підла ж лихварка ця Скнара-Ненажера! Подумати тільки: два кавуни меду за дві горіхових шкаралупки меду!

Але мед був украй потрібен хворим ведмежатам, тому Фері Хитромудрий написав чудовим почерком розписку на великому кленовому листку, і ведмідь відніс її до Скнари-Ненажери.

Пожадлива бджола уважно прочитала розписку і, наче велику ласку, дала дві горіхові шкаралупки меду.

– Не забудь – післязавтра ти маєш віддати мед! – гукнула вона вслід Денешеві Бурмилу.

На превелике лихо, сестра Денеша Бурмила не прийшла вчасно. Тож бідолашний ведмідь мусив підставити Скнарі-Ненажері ніс, щоб та двічі його вжалила. А потім іще й танцював під її музику! Ото натерпівся він ганьби!

Після цього випадку Скнару-Ненажеру всі зненавиділи ще дужче.

Але ще підліше обійшлася Скнара-Ненажера з маленькою дівчинкою Катікою.

Катіка була бідна дівчинка. Якось вона заблудилася в лісі, і поки шукала стежки, вже й смеркло. Страшно було Катіці блукати лісом! І стомилась вона дуже, і зголодніла добряче.

Раптом вона побачила дуплисте дерево Скнари-Ненажери й відчула дух меду. Катіка підійшла до дерева. Аж тут із дупла вилетіла Скнара-Ненажера й так сердито забриніла, що дівчинка аж відсахнулась.

– Я дуже голодна, з самого ранку блукаю лісом,– благально сказала вона.– Дай мені трішечки меду.

Скнара-Ненажера розлючено гукнула у відповідь:

– Іди звідси геть, жебрачко! Не дам тобі меду! Це мій мед! Ба, чого хоче! Щоб я роздавала свій мед жебракам!..

Катіка заплакала.

Її плач почула синичка й розповіла про це зозулі, а та розповіла сарночкам і слимакам. Довідалися про це і світлячки, і всі мешканці лісу. Всі вони позбігалися на галявину, підійшли до Катіки, оточили її й повели на таке місце, де було багато їжі.

Сторінки: 1 2

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Угорські народні казки ”
Упорядник і перекладач – К.А. Бібіков
Видавництво: “Веселка ”
м. Київ, 1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: