TOU

Скрипаль Веслефрік

Норвезькі народні казки

Жив в одному селі бідний дідусь, і був у нього єдиний син, до того хворий та кволий, що ніякої роботи робити не міг. До того ж і зростом він не вийшов, і тому звали його люди Веслефрік, що означає “Маленький Фрік”.

І холодно, і голодно було в будинку у бідняка. Ось і вирішив дідусь віддати сина комуcь в помічники. Тільки в яку садибу вони не приходили – ніде їм не щастило.

“Куди нам такий недомірок, — говорили господарі. — Користі від нього ніякої, тільки хліб даремно буде їсти!”

Нічого не вдієш, довелося біднякові йти з сином в садибу самого пана жандарма. А жандарм той був такий скупий, яких світ не бачив, і тому ніхто до нього в робітники найматися не хотів.

Подивився жандарм на Веслефріка і каже:

— Хоч і непоказний ти на вигляд, ну добре, візьму я тебе. Я як раз вчора свого слугу прогнав. Аж надто ненажерливим він став. Завів собі звичай три рази в день кашу їсти. Тільки служити ти у мене станеш за харчі. А щодо грошей або одягу — навіть не заїкайся.

— Що ж, — подумав дідусь. — Це краще, ніж нічого. Хоч ситий буде хлопчик, і то добре.

Так і залишився служити Веслефрік жандарму. Жив у нього три роки. Тримав його жандарм голодним, працювати змушував за трьох, а одягу ніякого не давав. І за цей час одяг у хлоп’яти зовсім подерся. А як прийшла пора Веслефріку від жандарма йти, розщедрився той на три таляри. Видав йому по таляру в рік за старанну службу. Хоч і невеликі це були гроші, тільки Веслефрік і їм зрадів: адже він за все своє життя і монетки в руках не тримав.

— Мені б ще одежину яку, — попросив він господаря. — А то я за три роки до того обносився, що на мені одне лахміття.

— Щодо цього у нас домовленості не було, — відповідає йому жандарм. — Я тобі і так понад домовленость три таляри видав. А маєш охоту причепуритися, іди в місто та купи одяг.

Поклав Веслефрік в торбинку шматок хліба, затиснув в кулаці три таляри і відправився в дорогу. Ось йде він по дорозі веселий, радісний, раз у раз зупиняється подивитися, чи цілі гроші, чи не загубив ненароком однієї монетки.

Привела його дорога в вузьку ущелину. По обидва боки якої гори стіною стоять, високі, скелясті… Захотілося Веслефріку подивитися, що за край лежить за цими горами. Знайшов він на крутому схилі стежечку вузеньку і став по ній вгору дертися. Здоров’ям був він слабкий і швидко втомився. Сів він на камінь відпочити і почав свої таляри перераховувати. Раптом, звідки не візьмись, виріс перед ним величезний і страшний жебрак. Перелякався Веслефрік, закричав з переляку, а жебрак йому каже:

— Ти мене не бійся. Поганого я тобі не зроблю. Я ходжу по окрузі, милостиню прошу. Дай мені з твоїх грошей один таляр.

— Але ж у мене їх і всього три, — відповідає Веслефрік. — Я на них хотів собі в місті одяг купити.

— Виходить, тобі краще, ніж мені, — каже жебрак. — У тебе три таляри, а у мене жодного. Та й одягу я не маю.

Шкода стало Веслефріку старого жебрака.

— Гаразд, — каже, — візьми один таляр.

Пішов Веслефрік далі. Скоро він знову втомився і присів на камінь відпочити. І тут перед ним інший жебрак виріс, ще більший і страшніший за першого. До смерті перелякався Веслефрік і заволав зі страху не своїм голосом. А жебрак йому каже:

— Ти мене не бійся, поганого я тобі не зроблю. Я жебрак, ходжу по окрузі, милостиню прошу. Дай і ти мені один таляр.

— Але ж у мене всього два таляра залишилося, — відповідає Веслефрік. — Я на них хотів собі в місті одяг купити. От якби ти мені раніше зустрівся!

— Виходить, тобі краще, ніж мені, — каже жебрак. — У тебе два таляра а у мене жодного, та й одяг мій гірший.

Шкода стало Веслефріку жебрака.

— Ну добре, бери, — каже він.

І пішов хлопчина далі. А сонце вже високо в небі піднялося. Спека дошкуляє Веслефріку, піт з нього градом тече. І вирішив він присісти на камінь, закусити і відпочити. Раптом знову перед ним велетень жебрак з’явився, ще більший і страшніший двох перших.

До того перелякався Веслефрік, що зі страху голос втратив. Навіть кричати не може. А жебрак йому каже:

— Ти мене, малий, не бійся. Я жебрак, ходжу по окрузі, милостиню прошу. Дай ти мені хоч один таляр.

— Але ж у мене всього один залишився, — відповідає Веслефрік. — Я на нього хотів собі в місті одежу купити. От якби ти мені раніше зустрівся, тоді справа інша!

— Тобі, виходить, краще, ніж мені, — каже жебрак. — У мене зовсім грошей немає, і одягнути мені теж нічого.

Пожалів Веслефрік старого жебрака і віддав йому останню монетку.

А жебрак той був чарівником. Це він тричі в різному вигляді з’являвся Веслефріку і всі три таляра в нього взяв.

— Бачу я, серце в тебе добре, — сказав чарівник Веслефріку. — Ти останнім зі мною поділився і за це я віддячу тобі. За ті три таляра, що ти мені дав, виконаю я три твоїх бажання. Говори, чого тобі хочеться.

Подумав Веслефрік трохи і каже:

— Змалку любив я слухати, як у нас в селі музиканти на весіллях грають. Люблю дивитися, як народ під музику танцює і веселиться. І хотілося би мені таку скрипку, під яку і старі, і малі будуть танцювати.

— Буде в тебе така скрипка, — відповідає йому чарівник. — Тільки аж надто просте це бажання. Говори, чого б тобі ще хотілося, та гляди на цей раз не схиб.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Асбйорнсен П.К. — На схід від сонця й на захід від місяця”
Видавництво “Карелія”, м. Петрозаводск, Росія, 1987.
Переклад з норвезької на російську – А. Любарская
Переклад на українську — Tales.org.ua

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: