Сливи за сміття

Один селянин надумав одружити свого сина з доброю, роботящою дівчиною*. От він насипав повний віз слив і поїхав у село їх продавати.
— Гей, сливи за сміття! Сливи за сміття! — гукав селянин, їдучи се­ном. Дівки, жінки, баби, почувши таке, притьмом кинулися мести хати. Одна поперед одної спішили нагребти більше сміття, щоб виміняти біль­ше слив. Та тягне цілий мішок, та волочить корець, а та несе повний фартух. Несуть і хваляться:
— А подивіться, скільки сміття я вимела з хати! От добре, що приїхав такий дурний міняйло, тепер усе сміття піде за сливи!

Селянин брав сміття, давав сливи. Згодом підійшла якась гарна, але бідно вдягнена дівчина. Все на ній було чистеньке й охайне, хоч і старе. Вона стала збоку і дивилась, як жінки штовхаються коло воза, поспіша­ючи продати своє сміття за сливи. Дівчина стискала в руках маленький вузлик.
— Гей, дівчино, іди до мене, не стій збоку, а йди та купуй сливи, он бачиш, уже кінчаються!
Дівчина засоромилась, опустила голову і ледь чутно промовила:
— Та я не буду купувати сливи!
— А то чого не будеш? — здивувався селянин. — Ану давай гляну, скільки ти принесла сміття.

Дівчина тремтячими руками розв’язала вузлик, і селянин побачив, що сміття там жменька — не більше.
— Е-е, красуне, щось дуже мало зібрала! — сказав селянин.— Ну, що я тобі дам за те сміттячко? Там же нема на що глянути! Біжи, принеси ще!
— Більше нема, дядечку, не маємо більше сміття,— схлипнула дівчи­на.— І те, що я принесла, не з нашої хати. Це я ходила помагати сусідам замітати в хатах, і вони дали мені трошки сміття за поміч.
Почувши таке, селянин дуже зрадів.
— Он воно як, дівчино! А щоб ти була мені жива й здорова! Така чепурушка і трудівниця, як ти, мусить їсти сливи, скільки схоче. З тебе вийде гарна господиня,— сказав селянин і взяв її за невістку.